Антоніна Колодій про 9 травня: Це день суму і згадування батьків, які не повернулися з війни
06 травня, 2015, 14:53
День перемоги – це день суму, поминання загиблих, згадування батьків, які не повернулися з війни. Тепер до сприйняття цього дня ще додалися маки як символ загальнолюдський, проникливий і дуже виразний.
Про це на своїй сторінці у Facebook пише політолог, професор, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України Антоніна Колодій.
«Моє покоління є справжніми дітьми війни, тими хто у війну народився. Випуск сьомого класу в нашій сільській школі, як не парадоксально, був повноцінним за чисельністю дітей у 1957 р., так само як і в попередній рік. Мобілізовані на фронт у 1941 р. чоловіки дуже скоро потрапили в оточення і змушені були повернулися додому, де зайнялись продовженням свого роду. До них належав і мій батько. У червні 1943 р., коли мені було півроку, усіх їх підібрала Червона армія, що наступала. Як розповідала мені мати, я сиділа між подушками, коли батько з нами прощався. Він ще раз повернувся з вулиці і міцно мене поцілував. Більше про нього ми нічого не знаємо. Офіційно – «пропав безвісти», як і більшість односельців. Пам’ятаю як люди з сумом казали: «Та-а-а! Їх відразу кинули на передову…». Тепер думаю, що багато з них знайшли свою могилу при форсуванні Дніпра.
257 загиблих, імена яких викарбувані на пам’ятних плитах, що стоять у центрі села неподалік школи, а також занесені в книгу пам’яті Чернігівської області», – зазначила Колодій.
Вона розповіла, що в її класі налічувались 32 учні, але тільки в декількох із них був живий батько.
«Держава видавала допомогу – 40 крб ще сталінських грошей на дитину, а якщо була ще й непрацездатна мати загиблого солдата, то обом належало по 28 крб. Щоб зрозуміти масштаб цієї суми, зазначу, що після хрущовської реформи вона дорівнювала 4 і 2,80 крб; щоправда, діти на той час уже повиростали», – додала Антоніна Колодій.
«Ще коли я була у початкових класах, біля школи поставили «обеліск» – дерев’яний гострий конус із п’ятикутною зіркою на верхівці – на могилі перенесених з поля останків невідомих солдатів. Первісно солдати були поховані за селом, неподалік подвір’я однієї з тодішніх колгоспних бригад. Весною 1946 р. ми з матір’ю і кількома сусідками біля того пагорба поминали загиблих, розстеливши скатертину просто на землі. Чи був це поминальний понеділок, чи день перемоги – не знаю. Але ця подія закарбувалася в пам’яті, хоч було мені тоді менше як 3,5 роки. І таке сприйняття залишилось на все життя: день перемоги – як день суму, поминання загиблих, згадування батька, коли хотілося бути на самоті, можливо, вдихати запах бузку, який розцвітав у ту пору. Тепер додалися маки, яким я дуже радію. Цей символ – загальнолюдський, проникливий і дуже виразний: полита кров’ю земля розквітає маками в пам’ять про воїнів, що не повернулися до своїх рідних», – написала вона.
Продовження теми Facebook:
Ще про червоні маки як символ пам’яті
07 травня, 2015
Свого часу мені довелось бути в Канаді у листопаді – грудні. 11 листопада там відзначають День пам’яті загиблих у всіх війнах (на фото невеликий парад гвардійців у м. Кінгстон (Онтаріо). Десь тиждень перед цієї датою і кілька днів після неї можна бачити чоловіків з червоними маками на беретах або костюмах. Вони носять їх з великою гідністю і пошаною.
Цей День почали відзначати в країнах Британської Співдружності у 1919 році на честь закінчення Першої світової війни, спочатку, як День примирення, а нині як День пам’яті. Кожного року об 11 годині 11 числа 11 місяця люди замовкають на дві хвилини, щоб вшанувати пам’ять полеглих у Першій та Другій світових війнах та інших воєнних конфліктах.
Символом пам’яті стала квітка маку – кажуть, завдяки популярності вірша канадського військового лікаря Джона Макрея «На полях Фландрії», якого він написав після жорстокою бою у травні 1915 року, в якому загинув його товариш, офіцер канадського батальйону британської армії Алексіс Хелмер.
У 2006 році Ентоні Хачкрофт написав музику до цього вірша (пісня є на Youtube у виконанні автора – https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Ky2WKqmrnnI).
Оригінал і український переклад вірша Джона Макрея із сайту ХайВей.
In Flanders Fields
In Flanders fields the poppies blow
Between the crosses, row on row,
That mark our place; and in the sky
The larks, still bravely singing, fly
Scarce heard amid the guns below.
We are the Dead. Short days ago
We lived, felt dawn, saw sunset glow,
Loved and were loved, and now we lie
In Flanders fields.
Take up our quarrel with the foe:
To you from failing hands we throw
The torch; be yours to hold it high.
If ye break faith with us who die
We shall not sleep, though poppies grow
John Mcrae, 1915
У полі Фландрії.
У полі Фландрії поміж хрестами
Гойдає вітер мак рядами,
Щоб знали місце, де ми є;
Там жайвір ноту дістає
Ледь чутно між гармат місцями.
Нас більш нема. Хоч цими днями
Жили, стрічали сонце з вами.
А зараз ложе в нас он де
У полі Фландрії.
Забудьте свари з ворогами,
Слабкими кИдаєм руками
Вам факел, хай снаги стає.
Без клятви не заснем ніде,
Хоч маки і ростуть над нами
У полі Фландрії.
На Facebook: 08 травня, 2015:
8 і 9 травня. Я за примирення. І за світлу пам’ять… І щоб нам більше ніколи не довелося здобувати перемогу такою ціною.