Чи будуть львів’яни голосувати за «менше зло»?

[2015]

Антоніна Колодій. Чи будуть львів’яни голосувати за «менше зло»? Трохи “нічної філософії” на тему виборів.15.11.2015.

Текст написаний у вигляді поста для “Фейсбука” напередодні у другого туру виборів мерів міст України, у тому числі й міста Львова. У ньому мовиться про зміст формули “обирай з двох зол менше”, про те, звідкіля вона походить, в яких випадках застосовується в країнах усталеної демократії та наскільки підходить для умов України, і, насамперед, Львова.

Хтось підняв питання про принцип голосування “за менше зло” на моїй сторінці у ФБ декілька днів тому, але я не мала часу відреагувати. Тепер от «розродилась», хоча можливо вже й запізно.

Один із друзів тоді прокоментував у тому дусі, що «обирати менше зло» не можна, бо це, мовляв, недолугий російський винахід, тоді як мудрі британці мають протилежне прислів’я: «з двох зол не обирають». Навівши цю інформацію з якоїсь політіздатівської книжки, той автор не здогадався погуглити. А то би він переконався, що таке твердження дуже далеке від мовних реалій англомовних країн.

Вказуючи на латинське походження вислову про обрання з двох зол меншого (duobus mails minimum eligendum), автори англійських словників відзначають його наявність уже у творах Чосера (ІІ пол. XIV ст.). У США перші використання датуються 1774 роком. У книзі Bartlett J. Whiting “Early American Proverbs and Proverbial Frases” наводиться понад 40 цитувань з книжок останньої чверті XVІІІ ст., у яких у тій чи іншій формі вживалося прислів’я про необхідність робити вибір на користь меншого зла. І майже кожного разу – у ствердному сенсі, коли хтось опинявся у такій життєвій ситуації, що мусив із двох не дуже приємних опцій обирати ту, яка в уявленні цієї людини була «найменшим злом».

Отож, в англійській мові є обидва варіанти. 1) Of two evils choose the least (the lesser) (З двох зол вибирай менше). 2) Between two evils ’tis not worth choosing (З-поміж двох зол вибирати не варто). Сфера вжитку другої ідіоми вужча і переважно побутова. Її переклад часто подають як «хрін від редьки не солодший, вугілля від сажі не біліше». Натомість, перша ідіома широко представлена і в творах літератури, і в політичному лексиконі.

Вибір «меншого зла» з двох можливих, але не дуже приємних способів поведінки, у політиці демократичних країн – давно відома і поширена практика. У міжнародних відносинах вона відповідає доктрині «реал політик», особливо в період війни. Наприклад, західні союзники пояснювали свою підтримку Сталіна під час Другої світової війни саме з позицій вибору меншого зла. Тут ішлося про зло у буквальному сенсі слова. Але й необхідність вибирати теж була очевидною. Така природа політики як «мистецтва можливого».

Під час парламентських чи президентських виборів поняття “меншого з двох зол» у плюралістичному суспільстві не таке однозначне. Кандидат або партія, яких одна частина виборців вважає «злом», для іншої частини може здаватися «добром». Хоча бувають, звичайно, крайні ситуації, коли різниця між кандидатами настільки велика і настільки очевидна, що за одного з них погоджуються голосувати усі, хто ставить за мету не допустити до влади іншого кандидата, якого вважають безумовним «злом». Хрестоматійним прикладом такої ситуації були президентські вибори 2002 року у Франції, коли у другий тур вийшли Жак Ширак (право-центристський «Рух за республіку») і Жан Марі ле Пен (право-радикальний Національний Фронт). Графіті закликали тоді в Парижі “голосувати за шахрая, а не за фашиста”. Внаслідок таких настроїв менше зло – “шахрай” Ширак виграв вибори з результатом 82% голосів, хоча у першому турі він набрав менше 20%.

При застосуванні принципу «меншого зла» до виборчих кампаній зазвичай вважають, що виборець повинен вибирати з того що є, якщо він відчуває громадянську відповідальність. Неучасть у виборах є визнанням поразки та, до певної міри, зняттям із себе цієї відповідальності. Саме тому, західні консультанти з виборчого законодавства не розуміють, чому нам така дорога наявність позиції «проти всіх», яка підтримує негативізм виборця й не спонукає його вчитися грати та вигравати тими шахами, які є або які залишаються на шахівниці після першого туру голосування.

Коли говорять про вибір «меншого зла», ніхто не розуміє цих слів буквально; йдеться лише про те, що доводиться обирати з двох недостатньо популярних партій чи кандидатів, що жодна з пропозицій виборцеві не подобається. Обґрунтовуючи необхідність участі у виборах за таких умов, «найменше зло» ще часом називають «необхідним злом» (адже хтось мусить керувати країною). Так, за «менше (необхідне) зло» голосують представники лівих сил у західних країнах, коли їм доводиться обирати з «про-капіталістичних» партій. Таким же є голосування противників двопартійної системи у США, оскільки ці партії, на їхню думку, не пропонують альтернативної політики.

Звичайно, ставлення виборців до самого факту обрання «меншого зла» буває різним і на Заході. Частина тих, хто категорично налаштований проти «двох зол» (з ідейних чи якихось інших мотивів) кажуть, що вони не будуть з-поміж них вибирати. У США в такий спосіб частина виборців заявляє свій протест проти політики двох партій. Вони або голосують за незалежного кандидата (такі майже завжди знаходяться), або просто не беруть участі у виборах. Чи досягають вони при цьому якихось результатів, протестуючи таким пасивним способом? Навряд. Хіба що відтягують частину голосів у основних кандидатів. Після виборів усе знову повертається на круги своя, а про активних і пасивних «противсіхів» забувають.

А що у нас? Якщо говорити про Україну загалом, то певне виправдання для не-голосування чи голосування «проти обох» може – в окремих крайніх випадках – бути виправданим потребою сказати «ні» вчорашнім та позавчорашнім «кадрам», які можуть нести, окрім іншого, загрозу національній безпеці. Але там, де є подібна ситуація, виборці зазвичай не дуже-то й повстають. Якщо ж говорити про Львів, то, на мій погляд, перед другим туром спостерігається надмірний негативізм. Маємо настрої, що граничать з абсолютизацією «зла», яке насправді є лише не дуже задовільним варіантом. Радикально налаштовані виборці забувають, що коли не йдеться ні про зраду Батьківщини, ні про повну нездатність до керівної роботи (через інтелектуальну чи психічну неспроможність), то «менше зло» – це лише фігуральний вислів. На загальноукраїнському тлі це зло може взагалі виявитись цілком прийнятною «золотою серединою».

Значно більшим злом може бути неучасть найбільш компетентної частини виборців у виборах. Адже виборець, який «зважує», здатний зробити раціональніший вибір, ніж той, котрий голосує трафаретно.

Оскільки на політичному ринку не з’явилося кращих кандидатів, потрібно цього разу зіграти шахами, які залишилися на шахівниці після першого туру, а пізніше подбати, щоб до наступного разу пропозиція розширилась.