Про структуру і зміст спеціальності «публічне управління й адміністрування» (II. Стаття)

[2016]

Антоніна Колодій. Деякі теоретичні міркування і практичні пропозиції щодо змісту і структури спеціальності «публічне управління й адміністрування». Стаття для публікації в науковому віснику ЛРІДУ НАДУ “Ефективність державного управління”. – Випуск 45. – 2016.

У статті йдеться про термінологічні особливості і можливу структуру нової спеціальності «публічне управління й адміністрування». Після розкриття широкого і вузького значення «публічної сфери» як соціального простору, в якому здійснюється публічне управління, автор акцентує увагу на співвідношенні понять «врядування», «публічна політика» й «адміністрування» як складових частин (структурних елементів) ширшого поняття публічного управління; наводить вдалі, на її думку, зразки змістового наповнення навчальних програм з публічного адміністрування й публічної політики в декількох провідних університетах США.

Постановка проблеми. З 1 вересня 2015 р. набув чинності затверджений Кабінетом Міністрів України новий перелік галузей знань і спеціальностей, за якими з 2016/17 н.р. розпочнеться підготовка фахівців у системі вищої освіти [1]. Відповідно до цього переліку вводиться галузь знань «управління й адміністрування» та спеціальність під назвою «публічне управління й адміністрування» (скорочення звучатиме ПУА, подобається це комусь, чи ні). Думки щодо основних параметрів та специфіки спеціальності, висловлені викладачами Національної академії державного управління та її інститутів на своїх конференціях, а також у дискусіях під час літньої школи 2015 р. в смт. Затока Одеської обл., не дають підстави вважати, що вибрано оптимальну назву, однак до неї можна (і наразі – необхідно) пристосуватись. Автор статті обґрунтовує своє бачення того, як це потрібно робити, спираючись на останні напрацювання  науки державного управління в Україні та зарубіжний досвід.

Публікації за темою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Науковцями НАДУ та її інститутів, Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України та інших наукових і вищих навчальних закладів країни останнім часом опубліковано значне число статей, наукових та науково-методичних розробок, присвячених переходу на нову парадигму управління суспільством та оновленню поняттєвого апарату науки державного управління у зв’язку з входженням України у європейський та світовий освітній і науковий простір.

Це зокрема стосується розробки проблем публічної влади, публічної політики, врядування та нового публічного врядування, а також опрацювання нових методик підготовки навчальних програм європейського зразка. У цьому контексті варто згадати праці П.І.Надолішнього, С.О.Телешуна, В.І. Лугового, В.В. Корженка, Н.М. Мельтюхової, М.І.Лахижі, В.М. Захарченка, Ю.М. Рашкевича, автора даної публікації та багатьох інших науковців, частина з яких цитуються нижче. Втім, низка питань, пов’язаних з понятійним апаратом і структурою нової спеціальності залишаються вкрай дискусійними. Найбільш складним є повернення в науковий лексикон традиційного для України і популярного нині в західноєвропейській науці, але, на жаль, виведеного з ужитку терміну «врядування», особливо в його наповненій інноваційним змістом формі «нового публічного врядування», а також поняття «публічної політики». Саме такий стан справ і спонукав автора ще раз звернутися до цієї теми.

Мета статті полягає в тому, щоб привернути увагу до деяких дискусійних теоретико-методологічних питань, порозуміння щодо яких  необхідне для успішного переходу на нову спеціальність, висловити деякі авторські міркування щодо змісту термінів і їх кореляції між собою; зробити практичні висновки з вивчення навчальних програм з аналогічних спеціальностей у деяких американських університетах.

Автор пропонує своє, обґрунтоване раніше в інших публікаціях, тлумачення ключових термінів спеціальності, таких як: управління, врядування, адміністрування, менеджмент, наголошуючи при цьому на необхідності узгодження української термінології, зокрема назв дисциплін і спеціалізацій, з їх англомовними варіантами. У статті, зокрема, розглянуті питання про теоретичні аспекти широкого й вузького розуміння публічної сфери, оскільки одні автори трактують її за Ю. Габермасом тільки як сферу публічної громадської активності, а інші, навпаки, зводять до функціонування публічної влади, залишаючи поза увагою громадський сектор. Запропоновано також розглянути можливість використання зарубіжного, зокрема, американського досвіду при встановленні меж «публічного управління й адміністрування» із суміжними спеціальностями, визначенні напрямів спеціалізації, підборі дисциплін, які наповнюватимуть навчальні програми.

На завершення статті автор звертає увагу на розмежування та взаємне переплетення понять «спеціальність», «спеціалізація», «професія» та їх відображення в документах про атестацію майбутніх фахівців з публічного управління й адміністрування, а також відзначає потребу у покращенні ресурсного й організаційного забезпечення викладання та наукових досліджень з дисциплін нової спеціальності – заради надання їй нового змісту, а не тільки іншої назви.

Основні результати та їх обґрунтування. Продуктивність дискусій довкола навчальних програм з ПУА багато в чому залежить від «розшифрування» назви спеціальності (вираженої двома іменниками «управління» та «адміністрування» та одним прикметником – «публічне»), а також від нашої здатності вписати цю спеціальність у контекст виробленої у світі системи управлінських знань та їх диференціації (визначення меж спеціальностей, спеціалізацій і їх співвідношення з майбутнім видом професійної діяльності).

В українській мові «управління» – найбільш загальний термін з тих, якими позначають різноманітні способи регулятивного впливу суспільних суб’єктів на соціум – заради його впорядкування, забезпечення стабільності й цілеспрямованого розвитку. Його різновиди позначаємо такими термінами як державне управління, адміністрування, урядування, менеджмент, економічне регулювання та інші. Одні з них переважають у публічному секторі суспільного життя, інші – у приватному, але в останні десятиліття спостерігається переплетення більшості з цих видів управління в обох секторах. Отже, спочатку подивимося, що нам дає заміна назви «державне управління» на «публічне управління» і чим публічне управління має відрізнятися від не-публічного?

Перша відмінність публічного управління, яка відрізнятиме його від державного, має полягати в його новій (поки що очікуваній) якості: більшій демократичності, ширшому залученні в управлінський процес публіки (громадськості) та більшому врахуванні її інтересів при прийнятті управлінських рішень. Друга, так би мовити, «просторова» відмінність публічного управління полягає в тому, що на відміну від бізнес-менеджменту, воно здійснюється у публічній сфері. Третя його відмінність стосується питання про те, для саме яких сегментів публічної сфери буде здійснюватись підготовка фахівців за спеціальністю «публічне» управління.  Залишається з’ясувати, а що ж ми розуміємо під публічною сферою та як вона співвідноситься зі сферою, до якої застосовувалось «державне управління» у своїх традиційних формах.

Нині майже подолане упереджене ставлення до прикметника «публічний», яке тривалий час домінувало в свідомості українських суспільствознавців. Все більшого поширення набувають поняття «публічна сфера», «публічний сектор», «публічна служба», «публічні послуги», «публічне адміністрування», не кажучи вже про віддавна вживані словосполучення «публічне право», «публічні фінанси». Замість громіздкого вислову «органи державної влади і місцевого самоврядування» все частіше вживається словосполучення «органи публічної влади». Втім, феномен «публічного» ще не став настільки загальнозрозумілим, щоб пояснення щодо нього були зайвими. Частина авторів трактують «публічне» й «публічність» звужено, вживаючи для назви явищ і процесів, що протікають відкрито та/або за участі громадськості, і не враховують, що державна влада теж є публічною в широкому сенсі слова, оскільки належить до суспільного (публічного), а не приватного життя. Тому важливо підкреслити, що термін «публічна сфера» вживається у широкому й вузькому значенні.

«Публічна сфера суспільного життя» («публічна сфера» у широкому сенсі) охоплює все, що не належить до приватного життя людини. В часи античності поняття публічного як такого, що стосується усіх, загалу, широкої публіки вміщало в собі значення і суспільного, і державного. Латинське словосполучення publica auctoritate можна перекласти і як «публічна», як «державна» влада. У марксизмі виникнення держави трактується саме як виокремлення й інституціалізація публічної (державної) влади. У багатьох підручниках та словниках, автори яких і далі перебувають під впливом марксистської парадигми, публічна влада усе ще трактується тільки як державна. Тим часом «публічне життя» суспільства – це і державне, і політичне недержавне, і громадське життя; це усі форми життєдіяльності, що стосуються народу, держави, громади та не є приватною справою окремих громадян.

Як і коли відбулося розмежування державної (владної) публічності і публічності громадянської, показав сучасний німецький філософ Юрген Габермас. У своїй праці «Структурне перетворення публічної сфери: дослідження категорії громадянське суспільство»[1] [червоним кольором тут позначені посторінкові примітки], завдяки якій у вжиток увійшло поняття публічної сфери у вузькому значенні як сфери суспільної активності зацікавленої суспільними справами громадськості  (резонерської публіки). Ю.Габермас розкриває особливості становлення публічної (громадської) сфери в передових країнах Європи в епоху раннього капіталізму як основного структурного елемента громадянського суспільства [2]. Заможна й освічена верства бюргерів, що володіла достатніми ресурсами, щоб функціонувати незалежно від держави, створила неполітичну, громадську сферу публічності для обговорення спочатку творів літератури й мистецтва, а пізніше й політичних рішень, і змусила державну владу визнати громадську думку як соціальний інститут, що легітимізує дії влади. Нині ця сфера є невід’ємною частиною деліберативної демократії, а її суб’єкти та мережі (добровільні об’єднання громадян, інфраструктура публічних медій; засоби і форми вираження думок і дорадчої діяльності, такі як ЗМІ, форуми, дебати, лекції, тощо) забезпечують демократичність урядування. Навчання управлінню у цій сфері також, очевидно, має належати до спеціальності публічне управління.

Отже, ми окреслили межі публічної сфери суспільного життя, для потреб якої відбуватиметься підготовка управлінців за новою спеціальністю. І якби ця спеціальність називалась просто «публічне управління», дискусійні питання щодо її змісту і структури (напрямів спеціалізації та блоків дисциплін до них) могли би бути на цьому вичерпані. Однак однією з найголовніших вад офіційно затвердженої назви є те, що вона підштовхує до думки, ніби адміністрування – це щось інше, ніж управління, що воно існує паралельно з ним, на що  недвозначно вказує сполучник «і».[2]

В англосаксонських країнах виокремлення знань, пов’язаних з управлінням в публічній сфері, в окремий напрям викладання й досліджень, вилилось у появу двох спеціальностей: «публічного адміністрування» та «публічної політики» (змістом якої є не що інше, як урядування). Яскравим прикладом є Гарвардська школа врядування ім. Кеннеді, що пропонує ступінь магістра за спеціальностями публічної політики, публічного адміністрування і міжнародного розвитку [4]. А як у нас у межах нової спеціальності співвідноситиметься вивчення «публічного управління», «публічного адміністрування», «публічного врядування», «публічного менеджменту», як понять, які  характеризують різновиди управлінської діяльності у межах публічної сфери і вже утвердились в українській науці державного управління? І чи залишається в межах цієї спеціальності місце для вивчення публічної політики?

Моя перша теза щодо цього співвідношення полягатиме в тому, що «публічне управління» в назві спеціальності доцільно тлумачити широко, як загальну назву для двох його основних різновидів: публічного врядування (і публічної політики) та публічного адміністрування. Щодо відмінностей між цими різновидами управління в публічному секторі я вже неодноразово висловлювала свою думку [5, 6, 7]. Відтак, тут підкреслю лише той момент, що як підвид «публічного управління» «публічне адміністрування» охоплює консультативну, організаційно-розпорядчу діяльність та надання публічних послуг, а його суб’єктами є професійно підготовлені люди – публічні службовці, що виконують означені види роботи в урядових, самоврядних та громадських структурах. Поряд з підсистемою публічного адміністрування, а в ієрархічних структурах – над нею,  розташовується підсистема врядування: прийняття та втілення в життя суспільно значущих рішень з різних напрямів публічної політики.

Щоб включити в наш розгляд ще й «публічний менеджмент», потрібно взяти до уваги, що в останні десятиліття сформувалися два основні підходи до покращення якості та підвищення ефективності публічного управління – через запровадження «нового (публічного) врядування» (НПВ) у сфері врядування та «нового публічного менеджменту» (НПМ) у сфері публічного адміністрування. Новий публічний менеджмент у цьому контексті – це особливий, запозичений із бізнесу стиль управління у публічній сфері, побудований на засадах змагальності та відкритості і зорієнтований на критерії ефективності, результативності, рентабельності та якості послуг для населення [8]. І НПВ, і НПМ апелюють до наближення управління до людей, суспільства, але НПМ сподівається на подолання бюрократичних крайнощів через запровадження елементів бізнес-менеджменту, звернення до властивої йому раціональності, обрахування вигод та витрат, а НПВ домагається  посилення підзвітності управлінців суспільству та ширшого залучення активної його частини до дорадчої діяльності і партнерства при прийнятті рішень[3].

Друга теза щодо структури нової спеціальності полягатиме в тому, що набір спеціалізацій з ПУА необхідно визначати на основі власної традиції,  світових практик, і звичайно ж – тенденцій у розвитку потреб управління суспільством. Політики і професійні службовці, здійснюючи публічне управління, насамперед займаються виробленням і втіленням у життя напрямів, курсів і програм публічної політики, які є змістовόю частиною управління державою і суспільством. Тому одна з найважливіших спеціалізацій (а ще краще, якби це була окрема спеціальність) має бути «публічна політика» [9, 10],  або (з деякими відмінностями у навчальних програмах) – «публічне врядування». Цього вимагають сучасні тенденції ускладнення функцій та посилення відповідальності публічних службовців, задіяних на різних стадіях вироблення і здійснення публічної політики. Аналітична складова у їхній діяльності зростає, а це значить, що у процесі їх підготовки має збільшуватись кількість дисциплін, що дають для цього необхідні знання та навички. Більшість таких дисциплін входять до спеціальності чи спеціалізації «публічна політика», стрижневим предметом якої є аналіз (публічної) політики.

В умовах сучасної України, безумовно, мусить бути спеціалізація «місцеве самоврядування», яка готуватиме фахівців для сфери управлінської діяльності, що зараз перебуває в стадії активного реформування. І, нарешті, залишається традиційне «публічне адміністрування» (наше колишнє «державне управління» у вузькому значенні, але тепер – не  тільки в державних установах).

Не можна оминути й питання про узгодження україномовної термінології з англомовною. Готуючи нові навчальні програми, читаючи курси з публічного управління й адміністрування маємо не лише послуговуватись рідною мовою, а й відроджувати притаманну їй термінологію. Але водночас, заради полегшення міжнародних обмінів і наукової комунікації з колегами за кордоном, маємо обов’язково подбати про узгодження термінології з англомовними варіантами назв спеціальностей, спеціалізацій та ключових дисциплін. Коли йдеться про такі словосполучення як public policy, public administration, public management, слово «публічний» ніде не варто, відповідно до нових тенденцій,  заміняти на «державний» (хоча в інших випадках/контекстах «публічний» в українській мові має багато синонімів, які заслуговують на те, щоб їх відповідно вживати). Англійські ж терміни government (у розумінні процесу політичного врядування у традиційних формах) і  governance (у значенні нового врядування) розмежовуємо, додаючи у другому випадку прикметники «нове» та/або «публічне». Тобто, government = і уряд, і врядування, а governance = (нове) публічне врядування.

Водночас, маємо відійти від залежності від російської термінології: нехай вони до нас пристосовуються, а не навпаки, оскільки українська мова гнучкіша й багатша у висловленні демократичних смислів. Переконана, що врядування у значенні і government, і governance досі не зайняло належного місця в термінологічному ряді нашої державно-управлінської науки через те, що значна частина російськомовних викладачів і науковців не знаходять адекватного замінника цьому слову у рідній або звичній для них російській мові.[4]

Переходячи до питання про досвід підготовки фахівців з публічного управління у США, хочу наголосити на обмеженій кількості назв спеціальностей. Зазвичай, пропонуються програми з публічного адміністрування й публічної політики (у деяких університетах разом, у деяких – окремо). Крім того, у Браунському університеті з’явилася нова назва спеціальності – публічні справи (public affairs), за аналогією з закордонними справами (foreign affairs) Підготовка бакалаврів і магістрів за цією програмою здійснюється Інститутом міжнародних і публічних справ ім. Вотсона [11].  У принципі, програма з публічних справ нічим не відрізняється від програм з публічної політики, а ці терміни часто використовуються на сайті того ж університету як взаємозамінні.

З 2016 р. у Браунському університеті діятиме нова навчальна програма (перед тим вона уводилась паралельно зі старою), яка передбачає вивчення студентами бакалаврату (undergraduate level) п’яти основних навчальних курсів: вступ до публічної політики, економіка для публічної політики, етика і публічна політика, статистика для публічної політики, аналіз політики, оцінювання програм. Далі студентам пропонується вибрати три курси з трьох широких напрямків публічної політики: екологічна політика; урядування, право і етика; політика в галузі охорони здоров’я; соціальна політика; політика в галузі технологій (technology policy), публічна політика з розвитку міст (urban policy). Ще два вибіркові курси мають стосуватися: один публічної політики в американському контексті, а інший – міжнародної політики. Університет пропонує на вибір різні види практики – з дослідницьким чи практичним ухилом [11].

Здобуття магістерського ступеня з публічних справ (MPA) триває в Брауні один рік (три триместри: літній, осінній та весняний). Для отримання ступеня магістра студенти мають прослухати принаймні 13 курсів (10 кредитів), з них – вісім основних обов’язкових, три вибіркових (в рамках обраного для спеціалізації напряму публічної політики), один консалтинговий проект та один курс з передових (advanced) інструментів і тем вироблення публічної політики.

Основні навчальні курси магістеріуму такі: публічна політика, кількісний аналіз, фінансовий менеджмент, економіка, впровадження політики (policy implementation), оцінювання й аналіз публічної політики, організаційний менеджмент і організаційна поведінка, та динаміка систем (systems dynamics). Вибіркові курси обираються з наступного переліку дисциплін: розвиток; екологічна політика і сталість; врядування, закон і етика; політика у сфері охорони здоров’я; міжнародна безпека. Студенти також мають змогу розробляти свій власний набір дисциплін (track), радячись із консультантом факультету та директором аспірантури, чому сприяє можливість слухати курси на різних факультетах університету, у тому числі інженерному, охорони здоров’я, медицини, історії, інформатики та інших. Крім того, студенти зобов’язані прослухати принаймні один поглиблений курс з дисциплін блоку «передові інструменти і теми у формуванні публічної політики». Серед них: методи дослідження, статистика II; економіка II; ГІС (загальні інформаційні системи); закон і етика; аналіз витрат і вигод (Cost Benefit Analysis – CBA); стратегічне мислення і планування; посередництво, переговори і арбітраж; технології даних в соціальних науках [12].

Здобуті знання, мовиться на сайті університету, дають можливість випускникам програми працювати на державній (публічній) службі, на всіх рівнях уряду, неурядових організацій, фондів і приватного сектора. Хочу зазначити, що Браун віддавна має тісні зв’язки з урядовими структурами, отже, їхні обіцянки вступникам підкріплені відповідними можливостями випускників.

Наведу ще два приклади підготовки бакалаврів з публічного адміністрування й публічної політики в американських університетах, звертаючи увагу на змістове наповнення освітніх програм, на те, як вступникам пояснюють специфіку спеціальностей «публічна політика» та «публічне адміністрування», а також на зв’язок цих спеціальностей з можливими видами майбутньої професійної діяльності.

Перший приклад – бакалаврська програма у відомому навчальному закладі під скороченою назвою SUNY Empire State College (стейт-коледж університету штату Нью-Йорк в м. Саратога Спрінгс), який на рівні бакалаврату пропонує спеціалізацію (concentration[5]) з публічного адміністрування, пояснюючи, що «публічне адміністрування відрізняється від бізнесового адміністрування тим, що робить акцент на публічному секторі…». Робота тих, хто отримає цю спеціальність, мовиться на сайті університету, буде пов’язана з наданням публічних послуг і турботою про добробут, а їхні навчальні програми передбачатимуть: «вивчення організації та управління, природи влади і процесу прийняття політичних рішень, аналіз публічної політики та оцінювання результатів діяльності уряду» [13]. Зокрема, студенти вивчатимуть такі предмети, як: теорія  адміністрування або менеджменту; американське урядування (на національному рівні, рівні штатів та на місцевому рівні); управління персоналом у публічній сфері (називається просто: публічний персонал) та/або трудові відносини; публічний бюджетний процес, фінанси та/або фінансовий менеджмент; організаційна теорія та/або організаційна поведінка; кількісні науково-дослідні методи (наприклад, статистика, комп’ютер); публічна політика. Студентам рекомендують також взяти курси з таких дисциплін як: економіка; конституційне або адміністративне право; міжурядові відносини; державний облік (governmental accounting); історія державного управління; бюрократія; політичні партії та групи інтересів; порівняльна політика; міжнародні відносини; етика публічного сектора – для того, щоб краще розуміти роль і місце урядової бюрократії (державної служби, по-нашому – А.К.) Оскільки «публічне адміністрування» традиційно вважається магістерською спеціальністю (!), то студентам пропонують відразу проглянути і магістерські програми, щоб потім уникнути дублювання предметів [13].

В цьому переліку привертають увагу декілька моментів: усі предмети – широкі; обов’язковим є вивчення кількісних методів та бюджетного процесу; немає непрохідної межі з політичною наукою: вивчаються структура і функціонування уряду на всіх рівнях, право (конституційне – теж), партії та групи інтересів, міжнародні відносини тощо. На сайті коледжу сказано, що спеціальність «публічне адміністрування поєднує підготовку до адміністративної відповідальності на державній службі з вивченням політичного середовища» .

В коледжі університету штату Вашингтон у Сент-Луїсі бакалаврам пропонується спеціалізація «публічна політика й адміністрування», яка на думку університету, «ідеально підходить для студентів, які хочуть зробити кар’єру в публічній чи комунальній службі, урядових чи інших організаціях, розробляти і реалізовувати державну політику». Звертається увага, що тут вивчаються «питання, пов’язані з охороною здоров’я, освітою, управлінням містом, працею, бідністю, довкіллям та інші». Порівняно з попереднім прикладом, в даному університеті менше місця займають предмети, пов’язані з політичним урядуванням, а більше з різними напрямками публічної політики (екологічної, енергетичної, у сфері охорони здоров’я, міжрасових відносин та ін.), а також методами її оцінювання. Відмічається, що  студенти, які хочуть бути спеціалістами з публічної політики, переважно включають у свій вибір курси з кількісних та дослідницьких методів, а студенти, які обирають публічне адміністрування, більше зосереджуються на здобутті навичок оперативного управління  у публічному секторі [14].

Університети США орієнтують студентів на вибір тієї чи іншої спеціальності чи спеціалізації в залежності від того, яким видом публічного управління і якому саме сегменті публічної сфери вони хотіли б займатися в майбутньому. Але ці рекомендації є широкими, так само як широким є набір дисциплін при підготовці фахівців за певним напрямком. Співвідношення між спеціальністю, спеціалізацією та професією ніде не є і не має бути однолінійним.

В англомовних словниках спеціальність (англ. – speciality, амер. варіант – specialty або field of specialization) тлумачать як область вивчення чи спеціального інтересу, в якій людина стає експертом, або на якій зосереджується у своїй діяльності; часто – це щось, що відповідає її смакам і потребам. Спеціалізація означає вибір у межах спеціальності вужчої сфери зацікавлення та вивчення (дослідження). Відповідно до наших тлумачних словників, спеціальність – це окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін., в котрій людина працює, а професія – це рід занять, певна форма трудової діяльності. Слово «професія» вказує на характер роботи людини, що набула певну спеціальність [див. 15, 16].

Згідно із Законом про вищу освіту після закінчення вишу за певною спеціальністю студент/слухач/здобувач наукового ступеня атестується в Україні екзаменаційною комісією або спеціалізованою вченою радою вузу і отримує освітню кваліфікацію з установленням ступеня вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук), спеціальності та спеціалізації (про що робиться запис у відповідному дипломі чи атестаті).  У деяких випадках бажаним є також присвоєння певної професійної кваліфікації. «Професійні кваліфікації мають присвоюватися на основі професійних стандартів, що діють у сфері праці та підтверджують здатність особи виконувати завдання та обов’язки певного виду професійної діяльності» [17, с. 60-62]. Вони не є загальнообов’язковими і поки що їх присвоєння недостатньо врегульоване нормативно-правовими актами.

Хоч у деяких випадках спеціальність і професія можуть співпадати, а словами «фах», фаховість часто позначають одне й друге, не розділяючи їх, треба все ж таки усвідомлювати, що знання, уміння і навички, що їх дає певна спеціальність, можуть бути корисними на різних робочих місцях і бути потрібними для різних професій. Застосовуючи сказане до нашого випадку, варто зазначити, що спеціальність «публічне управління і адміністрування» може бути корисною для таких видів професійної діяльності як аналітик, радник, державний службовець, службовець в системі громадського сектора, громадський діяч, політик, державний діяч та ін. Це слід враховувати при формуванні і навчальних програм, і компетентностей.

На завершення, хочу висловити декілька побажань щодо ресурсного та організаційного забезпечення викладання й наукових досліджень з публічного управління й адміністрування.

Скільки б ми не писали й не переписували навчальних програм, піднесення якості викладання й навчання на новий рівень не відбудеться без зміни вимог до слухачів і студентів (підвищення вимогливості до рівня знань і нетерпимості до будь-якого плагіаризму від вступу до випуску) та без створення умов для оволодіння ними здобутками світової науки з публічного управління – завдяки кращому комплектуванню бібліотечних фондів та вивченню студентами іноземних мов. На підвищення якості наукових розробок позитивно вплинула б і зміна статусу фундаментальної науки в НАДУ й регіональних інститутах, а також припинення практики безконечного підготовки різноманітних посібників, що є марною тратою часу та енергії науковців, які, в іншому випадку, могли б витрачати їх на написання наукових праць (статей та, особливо, монографій), за якими і повинні б навчатися слухачі та студенти.

Поряд з тим, університетська, як і академічна наука публічного управління потребують створення журналів з розвиненою секцією рецензування та критики. Без цього науковий рівень періодичних видань і монографічних публікацій не зможе досягнути рівня світових стандартів, так само, як і без належного оволодіння викладачів, слухачів та студентів іноземними мовами.

Висновки.

Нова спеціальність «публічне управління та адміністрування» націлена на підготовку фахівців, які повинні мати необхідні знання і вміння для роботи в державних та самоврядних органах публічної влади, а також для управління у власне громадській сфері (установах та організаціях громадянського суспільства).

Вживання прикметника «публічне» пов’язане в даному випадку і з новим визначенням локусу управлінської діяльності (ним є публічна сфера в широкому і вузькому сенсі), і з новою якістю управління (управління стає по-справжньому демократичним та інклюзивним).

Приходячи на зміну спеціальності «державне управління», «публічне управління» націлює майбутніх фахівців на застосування демократичних методів управління, залучення громадян до дорадчої діяльності і, частково, до процесу прийняття рішень.

Поняття «публічне управління» включає в себе такі його підвиди як публічне врядування, публічне адміністрування, публічний менеджмент, зміст та особливості яких на сьогоднішній день непогано опрацьовані українськими науковцями. Ці різновиди публічного управління певним чином корелюють з усталеними спеціальностями, за якими в західних країнах готують фахівців для управління у публічній сфері.

В англосаксонських країнах, зокрема у США, фахівців з публічного управління готують за двома спеціальностями: публічне  адміністрування й публічна політика. Друга може мати також назву «урядування» (Гарвардська школа врядування ім. Кеннеді) або «публічні справи» (Інститут Вотсона у Браунському університеті). Суті справи це не міняє: публічна політика є серцевиною, змістовим компонентом публічного управління. Поряд з нею існує спеціальність «публічне адміністрування», яке дає змогу оволодіти технологіями використання управлінських інструментів.

Навчальні курси, в залежності від особливостей спеціалізації університету (пов’язаної з його традиціями, зв’язками з певними сегментами публічної сфери та кадровим забезпеченням), можуть приділяти більше або менше уваги технологічним аспектам управлінського процесу (адмініструванню), політичним аспектам прийняття рішень (урядуванню), аналізу публічної політики чи вивченню внутрішнього або міжнародного політичного середовища.

В Україні перехід на нову спеціальність потребує більшої уваги до кореляції між спеціальностями, з яких навчальні заклади готуватимуть фахівців для управління у публічній сфері, та видами їхньої професійної діяльності після здобуття вищої освіти.

Потребує покращення ресурсне та організаційне забезпечення дослідницької роботи з публічного управління за всіма означеними вище напрямками.

Тільки увійшовши у світовий простір науки публічного врядування, адміністрування й публічної політики ми подолаємо прив’язаність до радянської ідеологізованої та бюрократизованої управлінської науки, будемо здатні готувати фахівців для нової, реформованої державної служби.

Список використаної літератури:

1. Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/266-2015-п.

2. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадянське суспільство [Текст] / Юрген Габермас. – Львів: Літопис, 2000. – 318 с.

3. Колодій А. Публіка [Текст] / Антоніна Колодій // Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) : навч. енциклопедичний словник-довідник / за наук. ред. Хоми Н. М. –  Львів : «Новий світ – 2000», 2015. –  С.322.

4. Harvard Kennedy School. John F. Kennedy School of Government web-site [Electronic Resource] –  Access mode: http://www.hks.harvard.edu/degrees.

5. Колодій А. Концепція публічного (нового) врядування в її застосуванні до демократичних і перехідних систем [Електронний ресурс] / Антоніна Колодій // Демократичне врядування : науковий вісник ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. – 2012. – № 10. –  Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik10/fail/Kolodij.pdf

6. Колодій А. Поняття і концепції демократичного врядування як напряму політичних та управлінських досліджень [Текст] / Антоніна Колодій // Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю. З квітня 2009 р. Пленарне засідання. – Львів: ЛРІДУ НАДУ при Президентові України, 2009. – С. 10-25.

7. Колодій А. Публічне врядування і публічне адміністрування [Текст] // Енциклопедія державного управління у 8-ми томах / Том 8: Публічне врядування / наук. ред. колегія: В. С. Загорський, С.О. Телешун та ін. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2011. – С.488-489.

8. Hood C. Public Management, New / C. Hood [Electronic resource] // International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. – Elsevier Science Ltd., 2001 – Mode of access: http://www.christopherhood.net/pdfs/npm_encyclopedia_entry.pdf

9. Буник М. Публічна політика [Текст] / Микола Буник // Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) : навч. енциклопедичний словник-довідник / за наук. ред. Хоми Н. М. –  Львів : «Новий світ – 2000», 2015. –  С.323-324.

10. Що таке публічна політика? [Електронний ресурс] / С. В. Ситник, С. О. Телешун, І. Рейтерович / Під редакцією проф., д. політ. н., С. О. Телешуна – Режим доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2012/12/blog-post_26.html

11. Brown Public Policy Program, Watson Institute for International and Public Affairs, Brown University. [Electronic resource] – Mode of access: http://watson.brown.edu/public-policy/undergraduate/concentration-required;

12. Brown University. Graduate School. Public Affairs and Public Policy [Electronic resource] – Mode of access: http://www.brown.edu/academics/gradschool/programs/public-affairs-and-public-policy; http://watson.brown.edu/public-policy/graduate.

13. SUNY Empire State College. Degrees and Programs. Public Administration Concentration. [Electronic resource] – Mode of access: https://www.esc.edu/degrees-programs/undergraduate-aos/business-management-economics/bme-guidelines/bme-concentration-guidelines/public-administration/.

14. Washington University at Sent-Louis. University College. Undergaduate Programs. Concentration in Public Policy and Administration [Electronic resource] – Mode of access: https://ucollege.wustl.edu/areas/business/public_policy .

15. Спеціальність, професія, фах // Словопедія. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/30/53409/25814.html

16. Про професію, спеціальність і кваліфікацію при дорученні додаткових трудових функцій. Спеціальність і кваліфікація // Всеукраїнська асоціація кадровиків. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kadrovik.ua/content/pro-profesiyu-specialnist-i-kvalifikaciyu-pri-doruchenni-dodatkovih-trudovih-funkciy-0.

17. Захарченко В.М. Розроблення освітніх програм. Методичні рекомендації  [Текст] / В.М. Захарченко, В.І. Луговий, Ю.М. Рашкевич, Ж.В. Таланова / За ред. В.Г. Кременя. – К. : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. – 120 с.


[1]Заголовок невдало перекладений українською як «Структурні перетворення у сфері відкритості…», про що говорить його порівняння з німецьким та англійським варіантами: Strukturwandel der Öffentlichkeit. Untersuchungen zu einer Kategorie der bürgerlichen Gesellschaft; The Structural Transformation of the Public Sphere: An Inquiry into a Category of Bourgeois Society.

[2] Дану помилку вперше було допущено, коли в НАДУ були уведені дві паралельні спеціальності: і державне управління, і публічне адміністрування.

[3] Нове (публічне) врядування вживаємо для перекладу англійського терміну governance для того, щоб, з одного боку, відмежувати його від традиційного врядування як політичного правління (government),  а з іншого – від не менш традиційного професійного адміністрування. Докладніше див. [4].

[4] Хоча, якщо добре пошукати, то можна знайти: уряд – урядування; правительство – правление; відтінки інші, але тут уже нічого не поробиш; можна, наприклад, вживати «новое правление» для governance.

[5] Саме так називається в США спеціалізація молодших (undergraduate) студентів.