Нові Санжари як дзеркало наших досягнень в напрямі гідності і свободи

Antonina Kolodii (допис на Фейсбук) 22.02.2021

Стараюсь не реагувати на масовий психоз з того чи іншого питання, бо є багато інших важливих тем, а я не люблю опинятися в натовпі. Та цього разу, мабуть, не обійдеться…

Найбільше вразили припливи та відпливи фейсбучної громадської думки про повернення та прийняття батьківщиною наших громадян з Китаю, які могли підхопити COVID-19, та Бог їх можливо милував, але не милує рідна країна.

Спочатку панували реляції: Як не соромно! Дикуни! (йшлося про активних громадян Львівщини, а потім – про мешканців Нових Санжарів). А вчора, немов по команді, звідусіль почало лунати: Люди невинні! Це все влада.

Пригадалось, як на на межі 1980-х-90-х років зовсім малий онук моєї приятельки, надивившись телевізора, прорік: та що вони все Єльцин та Єльцин. То все Лєнінок винуватий…

Пошук винних – “гарна” совкова традиція.

Так що я хочу сказати?

Люди винні! Насамперед. Які б не були обставини, кожен відповідає за свою поведінку сам, індивідуально. Виключивши це, ми залишаємо за народом право бути інфантильним насєлєнієм, яке спонтанно проявляє свої тваринні інстинкти фізичного самозбереження, забувши про християнські цінності і недорісши до ліберальних, які в цьому питанні, як не дивно, однакові: чини з іншим так, як ти хочеш, щоб чинили з тобою.

Влада винна! Але її, не забуваймо, обрало це ж насєлєніє, яке “не винне”. Це – по-перше. А по-друге, винна не тільки нинішня влада, а й усі її попередники! Бо провина в провалі інформаційної кампанії нинішніх міністрів та інших “слуг народу” – це тільки верхня частина айсберга. А під водою – відсутність гуманітарної й національної політики упродовж усіх десятиліть існування незалежної держави Україна.

Винні, шановне товариство, усі ми, які замало попрацювали над тим, щоб дискурс про національну й людську гідність, про гуманітарні цінності або хоча б (щонайменше!) – про політкоректність дійшли з верхніх поверхів інтелектуальних дискусій тієї “маленької щопти”, яка цим переймається, до низів, до мас, перетворюючи їх із насєлєнія в громадян своєї країни. Журналісти до цієї ситуації причетні прямо й безпосередньо, але вони ж також “невинні”, бо служать олігархам, дбаючи насамперед про фетиш “виживання”, який, як виявилось, виправдовує все.

І, нарешті, в останню чергу винні тітушки-провокатори, які зіграли (цілком можливо) на усіх цих недоробках у сфері публічної політики, а відтак – моральних дефіцитах нашої політичної нації та еліти згори донизу.

Leave a Comment