Зміна політичної еліти

Антоніна Колодій. Виступ на міжнародній конференції “Якість виборів як основа зміцнення демократії”. Львів, 24 – 25 вересня 2009 р.


Існує два підходи до розуміння еліт. Перший з них – ціннісний, за якого визначаються риси, якими б мала володіти еліта. Такі риси загалом перераховані у літературі з відповідної проблематики, більше того – в окремих публіцистичних статтях автори піднімають ідею про необхідність створення певних експертних комісій, які б перевіряли претендентів на державні посади на предмет відповідності їх визначеному переліку рис. Звичайно, такі заклики – повна утопія, реальне життя цю ідею якщо і не відкине, то викривить на стільки, що від неї практично нічого не залишиться. Водночас цінність згаданого підходу полягає у тому, що він встановлює певний стандарт еліти. Другий підхід – функціональний, його суть зводиться до того, що еліта розглядається як сукупність всіх тих, хто претендує на здійснення та здійснює владу.

Засоби масової інформації перестали акцентувати гострі моменти у політичному процесі – вони йдуть за тими провідними політиками, за якими люди, можливо, вже давно передумали йти.
Еліта зараз перебуває у такому стані, що очікувати на якісь райдужні перспективи з нею не доводиться. У свою чергу, сучасний стан еліти визначається специфічністю національного процесу трансформації. У будь-якій країні цей процес починається з лібералізації старого режиму, яка закінчується передачею влади у руки нової еліти, після чого остання започатковує реформи. В Україні окремі стадії цього процесу були обійдені: стара партійна номенклатура лібералізувалась, почала (без особливого бажання) певні демократичні перетворення, але еліта, яка б мала прийти на заміну номенклатури, була знищена (самознищена), розпорошена, і, відповідно, не отримала владу та не започаткувала реформ. Відтак, до консолідованої демократії Україна не дійшла. Замість консолідації в нашій державі сформувались олігархічні клани, економічна могутність яких спонукала їх рухатись не до демократії, а до утвердження такого режиму, який би найбільше задовольняв їхні інтереси. Цей режим намагались утвердити шляхом реформування Конституції, яке почалось у 2000 році і завершилось у 2004 році. При цьому утвердження відповідного режиму супроводжувалось інституційною нестабільністю, розхитуванням тих інституцій, які були запроваджені у нашій політичній системі в середині 1990-х років. Таким чином, наразі спостерігається початкова стадія постолігархічного переходу – стадія застою, коли між елітами ще не почалася боротьба за принципові питання державної політики, яка б вела до демократії. Адже демократія виникає із жорсткої боротьби, коли сили, що ведуть таку боротьбу, починають розуміти, що відсутність загальноприйнятих узгоджених правил може призвести до повного програшу у боротьбі. Якщо „борці” розуміють важливість правил, вони їх визнають і стають готовими до того, що програш у боротьбі за владу не стане остаточним, за ним завжди може слідувати перемога.

Якщо порівнювати період кучмівського напівавторитаризму і період теперішньої умовної демократії, порівняння видається не на користь останньої – у тому сенсі, що за часів Л.Кучми існувала незгода з принципових питань державної політики, породжена суперечливістю інтересів Президента і його адміністративного апарату, олігархів, націонал-демократів, лівих сил; в той час як зараз вся еліта перебуває разом, і протистоїть цій еліті хіба що громадянське суспільство. Тому якщо від громадянського суспільства не буде жодної ініціативи, не буде жодних перспектив і в української демократії.

Виникає питання: якою має бути така ініціатива? На мою думку, необхідне інституційне „перезавантаження” політичної системи України через Конституційну Асамблею. Суспільство повинно усвідомити, що для зміни еліти потрібен певний радикальний крок, адже змінити політичну еліту через існуючі правові засоби буде неможливо – політична еліта не дозволить цього зробити. Зміна еліти – процес революційний за змістом, однак еволюційний за своєю формою (процес формування Асамблеї, процес обговорень проекту Конституції, підготовленого Конституційною Асамблеєю, мав би тривати десь 4 роки; за цей час суспільство могло б змінитись і виділити нову еліту).

Leave a Comment