Колодій А. Ф. Демократія як умова гуманітаризації урядування (за матеріалами опитувань громадської думки населення Львівщини) // Модернізація системи державного управління та державної служби: теорія та практика / Матеріали щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю. Пленарне засідання. 20 квітня 2012 р. – Львів: ЛРІДУ НАДУ при Президентові України, 2012.
Скорочений варіант див. на сайті ЗІК: А.Ф.Колодій «Якої демократії хочуть українці». – 11 травня 2012 року. http://zik.ua/ua/news/2012/05/11/347928
———————————————————————————————————————————————–
Модернізація урядування, орієнтація на європейські стандарти ставлять перед системою державного управління України низку завдань, пріоритетним серед яких є наближення влади до людей: більш гнучке і своєчасне реагування органів публічної влади на потреби і запити громадян; залучення громадськості до вироблення, а в ряді випадків і прийняття суспільно важливих рішень; покращення якості послуг, що їх державні службовці надають населенню. Реалізація цих завдань означала би поширення на систему управління гуманітарної парадигми, яка є не менш важливою складовою досягнення успіху в системі управління, ніж прийняття обґрунтованих управлінських рішень [Див. 1, с. 168].
Бернар Гурне зазначав, що систему державного управління часто інтерпретують як “апарат”, своєрідну “машину”, утворену з функціональних механізмів, що “діють за чіткими правилами, які матеріалізуються у вигляді процедур”. Однак на адміністрацію можна (і треба) дивитись і з іншого, гуманітарного боку. Тоді вона постане як “організована спільнота людей, людей з плоті і крові, що утворюють її, забезпечують її діяльність або перешкоджають її функціонуванню. Ці люди … віддзеркалюють суспільство, в якому живуть і діють, і яке само себе обслуговує” (курсив мій – А.К.) [2, с. 99].
Досягнути прогресу у гуманітаризації управлінського процесу і відносин владних інституцій з народом, громадянами неможливо без демократичного суспільно-політичного контексту. Демократія – найбільш гуманітаризований суспільний і політичний лад. Вона є передумовою і, водночас, одним із проявів гуманітаризації відносин влади і народу.
Гуманітарний бік функціонування системи управління, який відображає не стільки “функціонування механізмів”, скільки “діяльність людей” і залежить не тільки від правил, а й від культури, надається до вивчення засобами соціології – на основі внутрішніх і зовнішніх опитувань щодо діяльності органів публічної влади та зайнятих в них управлінців. Саме аналізові таких (у даному випадку, зовнішніх) опитувань громадян про владу, політичний режим, розуміння демократії та оцінку міри її присутності в Україні, відповідність діяльності державних службовців вимогам демократії і гуманітарної парадигми буде присвячена дана публікація.
Її джерельну базу складають насамперед опитування громадської думки, які проводились у Львові і Львівській області упродовж останніх 12-ти років Українським фондом “Громадська думка” (м. Львів), керівником якого є Володимир Подгорнов. Автор даної публікації співпрацює з фондом як один із його членів-засновників, укладач чималої кількості запитальників та автор аналітичних статей і колективних монографій за результатами досліджень фонду та дослідницької групи, яка передувала його утворенню [Див. 3, с. 22-25].
Зокрема в основу пропонованого в цій статті аналізу покладено результати таких опитувань, що були проведені Українським фондом “Громадська думка” у 2009-2011рр.:
І. Опитування населення Львівської області віком від 18 років і старші: 1) 09-24 грудня 2009 року. Обсяг вибіркової сукупності – 1200 респондентів. Помилка репрезентативності дослідження становить +/- 2,4%; 2) 10-25 листопада 2011 року. Вибіркова сукупність – 1200 респондентів – відображає генеральну сукупність за віком, статтю та освітою. Помилка репрезентативності дослідження становить ± 2,2%.
В обох випадках вибіркова сукупність відображала генеральну сукупність за такими основними соціально-демогpафiчними показниками як: вік, стать та освіта. Для збору інформації застосовувалось стандартизоване інтерв’ю “обличчям до обличчя” в оселі респондента. Дані цих опитувань у багатьох питаннях зіставні з даними з опитування десятирічної давності, проведеного серед населення Львівської області у 2000 р. Опис методики останнього можна знайти в в книжці, опублікованій за його результатами [4, с. 9-14].
ІІ. Опитування міського населення кількох міст Львівської області віком від 18 років і старші: 1) 28 вересня – 5 жовтня 2010 року у м. Червонограді опитано 612 осіб. Помилка репрезентативності становить ± 2,6 %; 2) 3-5 жовтня 2010 року, в м. Львові опитано 500 респондентів; помилка репрезентативності – ± 2,6 %; 3) 8-14 жовтня 2010 року – ще одне опитування в м. Львові. Вибіркова сукупність – 835 осіб; помилка репрезентативності – ± 2,4%. Був застосований багатоступеневий тип вибірки, побудований за теpитоpiальним i випадковим принципом. Міста розбивалися на типологічні райони, в яких на другому етапі випадково відбиралися респонденти за пpопоpцiйно-квотною вибіркою. Квотами виступали три соцiально-демогpафiчнi характеристики: стать, вік та освіта.
Наголос у наших запитальниках тут був зроблений на питаннях, що відображають оцінку громадянами діяльності органів місцевої влади, професійних і людських якостей зайнятих у них державних службовців і осіб місцевого самоврядування, їх відносин з громадянами, загалом доступності влади та її реагування на запити громадян, врахування їхньої волі і потреб.
ІІІ. Значний інтерес для порівняння ставлення населення України до демократії, місцевої та центральної влади представляють також два міжрегіональні дослідження громадської думки міського населення. Перше з них було проведене у містах Львові та Донецьку згідно з проектом “Україна – Схід-Захід: єдність в різноманітності” у період з 9 по 15 березня 2010 року компаніями Research & Branding Group (Київ), ДІАЦ (Донецьк) і Українським фондом “Громадська думка” (Львів). Квотна вибірка репрезентує доросле населення Львова і Донецька по статі і віку. Друге подібне опитування ті ж самі соціологічні компанії у період з 10 по 25 листопада 2011 року провели у трьох містах: Львові, Кіровограді і Донецьку. Квотна вибірка репрезентує доросле населення за місцем проживання (район), статтю та віком. Об’єм вибіркової сукупності в обох випадках – по 400 респондентів у кожному місті. Збір інформації і в 2010, і в 2011 рр. проводився методом особистого інтерв’ю. Очікувана середня похибка вибірки – ±3,5%. Отримані результати цих досліджень уже оприлюднювались соціологами [Див. 5], використовувались в індивідуальних і колективних публікаціях автора цієї статті [Див. 6, с. 47-49] і, певною мірою, будуть представлені в даній публікації.
В основу запитальників щодо демократії, які використовувались у цих опитуваннях після 2005 р., були покладені напрацювання канадсько-українських проектів “Демократична освіта” та “Розбудова демократії”, на замовлення яких у 2000 та 2005 рр. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) проводив багатоаспектне дослідження громадської думки щодо демократизації та деяких інших аспектів суспільної трансформації за репрезентативною для України вибіркою, яка складала 1600 осіб [Див. 7, с. 584-589]. Це дає змогу порівняти результати наших опитувань з деякими даними цього загальноукраїнського дослідження за тими ж самими запитаннями.
Аналізуючи названі матеріали, зупинимось у цій статті на трьох основних питаннях: 1. розумінні громадянами України, зокрема жителями Львівщини, суті демократії (що це слово означає для наших співгромадян, який зміст вони в нього вкладають); 2. оцінці громадською думкою реалізованості демократії загалом та її окремих рис в Україні; 3. ставленні до демократії і авторитаризму (чи хочуть люди встановлення демократичного ладу і чи вважають його підходящим для України).
* * *
Розуміння демократії. Розпочнемо із з’ясування питання про те, що означає слово “демократія” для наших співгромадян, як вони розуміють його зміст і як корелює це розуміння з соціальними та гуманітарними аспектами державної політики й урядування.
Як уже неодноразово доводилося наголошувати, визначення демократії, особливо – коротке, завжди наштовхується на значні труднощі. Однак у політичній науці знаходимо деякі підходи, що дозволяють операціоналізувати це поняття для порівняльних досліджень та соціологічних опитувань. Таким, зокрема, є визначення поліархії (сучасної представницької демократії) через сукупність інституційних ознак, таких як: 1) свобода створювати політичні та громадські об’єднання i вступати до них, 2) свобода висловлювання, 3) загальне виборче право, 4) доступність державних посад, 5) право політичних лідерів змагатися за пiдтpимку i голоси, 6) можливiсть обиpати джеpела iнфоpмацiї, 7) вiльнi i чеснi вибоpи, 8 ) наявність інституцій, що забезпечують залежнiсть уpядових piшень вiд голосувань та iнших фоpм волевиявлення гpомадян [8, p.3].
За визначенням Роберта Даля та Аренда Лійпхарта – двох провідних теоретиків західної демократії – головні досягнення цього ладу лежать саме в площині відповідальності урядів за взяті на себе зобов’язання, а також їх здатності реагувати на вимоги та враховувати преференції тих суспільних груп, за допомогою яких вони прийшли до влади. Це те, що називають чутливістю або респонсивністю публічної влади. Не можна сказати, зазначає А. Лійпхарт, що в країнах стійкої демократії чутливість до вимог і потреб громадян є повною. Вона проте є достатньо високою (досягнутий рівень він називає reasonable responsiveness), проявляючись у тому, що уряди діють “у відносно тісній відповідності до бажань відносно великого числа громадян протягом тривалого часу” [9, p. 2]. Зрештою, західні політологи розглядають чутливість як узагальнений критерій демократичності врядування [9, 38; 10, с. 42], оскільки саме він віддзеркалює результативність функціонування різноманітних політичних інституцій демократії та ефективність домагань громадянського суспільства.
Найвлучнішим із стислих класичних формулювань суті демократії вважають відомий вислів Президента США Авраама Лінкольна, який в одній із своїх промов говорив про неї як про “народне урядування, здійснюване народом і для народу” – “government of the people, by the people, for the people” [11, p. 355]. Ця тричленна формула якнайкраще демонструє гуманітарний потенціал демократичного ладу, адже тільки за демократії людина може брати безпосередню чи опосередковану участь у врядуванні та приймати рішення на свою користь або, що не менш важливо, спонукати чи примушувати так чинити своїх уповноважених представників. Як писав свого часу видатний український правник і політолог Б.Кістяківський, “тільки маючи справу з уповноваженими особами, котрі можуть виставляти правові вимагання до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно додержувати законів”. У правовій державі “як поодинока особа, так і сукупність осіб – народ – мають бути не тільки об’єктом влади, а й суб’єктом її [12, с. 246].
Під кутом зору цієї об’єкт-суб’єктності громадянина та врахування державою його домагань та/чи сподівань, далі проаналізуємо уявлення громадян України про демократію та їх оцінку розвиненості й бажаності демократії в нашій державі.
Табл. 1. Розуміння населенням Львівщини суті демократії (січень 2000 та листопад 2011 рр.)
| Запитання: Чим для Вас насамперед є демократія?
|
2000 | 2011 |
| Демократія – це система цивілізованого правління, коли урядові структури формуються народом шляхом виборів і є відповідальними перед ним |
42 | 45 |
| Демократія – це влада народу. Вона передбачає якнайширше залучення усіх громадян до прийняття державних рішень |
20 | 22 |
| Демократія – це коли уряд турбується про свій народ, і не має значення, яким чином цей уряд був сформований |
28 | 25 |
| Демократія – це абстрактний ідеал з чітко не означеним змістом, який ніде не реалізовано на практиці |
5 | 4 |
| Інше та Важко відповісти | 5 | 5 |
| Всього | 100 | 100 |
Як бачимо з табл. 1, найбільша частина опитаних (42% у 2000 р. і 45% – у 2011) розуміють демократію передусім як форму цивiлiзованого пpавлiння, що пов’язана з виборністю урядових структур і їх вiдповiдальністю перед народом, тобто є достатньо поінформованими про сутність сучасної демократії. Такий підхід повністю відповідає концепції представницької ліберальної демократії та тій її реальній моделі, що панує в країнах Заходу (правління створеного народом представницького уряду, який діє – принаймні, так діяти від нього вимагають громадяни – в інтересах народу). У два рази менше опитаних пов’язують демократичне правління із якнайшиpшим залученням громадян до прийняття державних piшень – 20% у 2000 р. і 22% – у 2011 (тобто розуміють демократію як урядування, здійснюване силами самого народу). Цю точку зору можна було б пов’язати з концепцією учасницької (або партисипаторної) демократії [Про суть різних моделей демократії див. 13, с. 344; 367; 152; 150; 147; 145]. Але чималим є відсоток і таких респондентів, для яких демократія – це просто турбота уряду про своїх громадян (лише “урядування для народу”). У відриві від перших двох позицій (у цьому варіанті відповіді наголошено: “незалежно, як уряд був сформований”) це уявлення можна назвати патерналістським, типово посткомуністичним, оскільки воно ставить громадян (за їхньою свідомістю поки що – “підданих”) у позицію пасивного очікування благ від уряду. Частка таких відповідей певною мірою (але не дуже сильно) зменшилась за останнє десятиліття (з 28% до 25%), проте усе ж таки залишається високою, що, втім, є закономірним для країни з великим відсотком бідного населення. Саме ці громадяни є адресатами популістської політики або, ще частіше, просто популістських обіцянок. Нарешті, в тому, що демократія – це лиш абстрактний ідеал, були переконані 5% населення Львівщини у 2000 р. і 4% – у 2011 р. Ще 5 % – вагались із вибором однієї з цих позицій як у 2000, так і в 2011р.
Соціальним функціям держави надають значної ваги не лише ті громадяни, які віддали перевагу “патерналістському” розумінню демократії. Адже на питання “Чого найбільше бракує українській державі як такій, що прагне називатися демократичною?” (рис. 1) уже не 25, а 35 % респондентів обрали відповідь “Піклування уряду про інтереси простого народу”. У свідомості цієї частини респондентів, отже, домінує уявлення про соціал-демократичну модель демократії, яка пов’язана з ідеєю соціальної держави. Інші відповіді, що у своїй сукупності формують модель конституційної ліберальної демократії, розподілилися таким чином: “Панування закону, якому підкорялися б як прості громадяни, так і люди при владі” – 23%, “Відповідальності владних структур перед народом (виборцями) і виконання ними своїх обіцянок” – 25%, “Вміння народу відстоювати свої інтереси” – 14%.
Рис. 1. Громадська думка Львівщини про “дефекти” української демократії, 2011 р.
На жаль, останній позиції, яка стосується активного відстоювання своїх прав та інтересів, значна частина громадян не надає достатнього значення, хоча без цього формальна демократія навряд чи перетвориться на “урядування для народу”. Ще на початку ХХ ст. видатний український правознавець і політолог Богдан Кістяківський зазначав, що належне функціонування правової соціальної держави прямо залежить від уміння громадян “вимагати” [Див. 12, с. 246]. Учений також стверджував, що “у правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних установ лежить на самому народі” [12, с. 252].
Розуміння суті демократії як ладу, заснованого на ліберальних цінностях прав людини, реального конституціоналізму і верховенства права в українському суспільстві присутнє, але все-таки розповсюджене недостатньо (біля 23% відповідей). Хоча стосовно влади панівним є переконання, що вона має неухильно дотримуватися закону – незалежно від обставин. Таку думку підтримала більшість респондентів як Львова, так і Донецька (в Донецьку, щоправда, меншою мірою).
Таблиця 2. Громадська думка населення Львова і Донецька про підзаконність влади (березень, 2010 р.)
| Яке з наступних тверджень вам ближче ? (вибір з двох думок) | Львів | Донецьк |
| Можуть існувати певні обставини, при яких влада заради національних інтересів повинна діяти поза законом | 11 | 18 |
| За будь-яких обставин влада не повинна діяти поза законом | 73 | 66 |
| Жодне | 7 | 9 |
| Важко відповісти | 9 | 7 |
Важливим є питання про кореляцію розуміння демократії з прихильністю до тих або інших ідеологій (адже ідеологічне обличчя партії, яким би воно не було, у нас останнім часом подають як чи не найголовніше достоїнство політичного суб’єкта). Хоча можна припустити, що не будь-яка відданість ідеології є кращою, ніж політичний прагматизм і відповідальність (популістів і демагогів серед ідеологізованих політичних сил можна знайти аж ніяк не менше, ніж серед тих, які мають проблеми з ідеологічним самовизначенням). Принаймні, опитування жителів Львівщини показало, що ідеологія партії для них не настільки важлива, як її позиція щодо захисту інтересів людей. На питання про те, яких політичних принципів повинна би дотримуватися партія, за яку респонденти готові були б проголосувати на виборах, 53 % вибрали позицію “захист інтересів жителів регіону”, 12% – захист інтересів їхньої соціальної або професійної групи, і лише 7,5% вважали важливим, щоб партія дотримувалася тих самих ідеологічних принципів, що й респондент, який за неї голосуватиме. Отже, ідеологія сприймається, як щось мало пов’язане з реальною політикою, задоволенням повсякденних потреб людей. Певним парадоксом при цьому можна вважати те, що 3/4 респондентів Львівщини і майже всі львівські міські жителі (на відміну, наприклад, від донеччан), були готові надати перевагу тій чи іншій ідеології. Розподіл прихильників ідеологічних течій відображений у табл. 3.
Таблиця 3. Ідеологічні орієнтації міського населення Львова і Донецька (березень, 2010)
| Запитання:
Яка з ідеологій найбільше відповідає Вашим поглядам (один варіант відповіді) |
Березень 2010; міське населення, % |
Листопад 2011; усе населення, % | |
| Львів | Донецьк | Львівська обл.. | |
| Комуністична | 2 | 14 | 1 |
| Соціалістична | 5 | 13 | 2 |
| Соціал-демократична | 16 | 20 | н/д |
| Ліберальна | 5 | 3 | 5,5 |
| Християнсько-демократична (+консервативна у 2011 р.) | 15 | – | 9,5 |
| Націонал-демократична | 34 | 2 | 44 |
| Націоналістична | 14 | – | 7 |
| Інша (+націонал-соціалістична у 2011 р.) | 2 | 2 | 3 + 4 |
| Ніяка | 5 | 2 | н/д |
| Важко відповісти | 2 | 44 | 24 |
Як бачимо, відмінності в ідеологічних вподобаннях жителів Львова і Донецька є дуже значними. У Львові 23% населення підтримує лівоцентристську та ліві ідеології (не плутати з політичними партіями), що приблизно відповідає частці респондентів, які вважають демократією просто “піклування держави” про народ; із них лише 7% – підтримують соціалістів і комуністів. У Донецьку усі ідеології лівого спрямування підтримує удвічі більша частка міського населення (47%), а комуністів з соціалістами майже в 4 рази більше (27%), ніж у Львові. Водночас 44% донеччан вагалися з відповіддю щодо своєї ідеологічної орієнтації, тоді як у Львові таких було лише 2%. Натомість 63% львів’ян вважають себе прихильниками трьох національно-орієнтованих ідеологій (християнсько-демократичної, націонал-демократичної, націоналістичної).
Якоюсь мірою ідеологічні орієнтації громадян мають впливати на їх ставлення до демократії та їхню політичну культуру загалом, у тому числі й у регіональному вимірі. Однак нам поки що не вдалося напевно з’ясувати цю залежність, оскільки в березні 2010 р. під час опитування в Львові й Донецьку питання про розуміння демократії було випущене. А на Львівщині залежність розуміння демократії від ідеологічних вподобань респондентів виявилась не дуже виразною, щоб не сказати – заплутаною. Причиною, очевидно, було не дуже чітке уявлення респондентів про зміст тих ідеологічних доктрин, у прихильники яких вони себе записали. Як наслідок, чи не найбільшими ліберальними демократами виявилися націонал-соціалісти, а майже третина лібералів схилялися до соціального розуміння демократії.
Виходячи із своїх поглядів та переконань (у тому числі й на те, що таке демократія і якою вона має бути), а також соціально-економічного становища і тенденцій соціально-політичного розвитку країни, респонденти формулюють свої думки щодо того, наскільки демократичною є українська держава.
Громадська думка про рівень демократичності політичного ладу в Україні. Центральне для даної публікації питання про те, наскільки реалізовано в Україні задекларований у Конституції намір побудувати правову, демократичну державу, розпадається на декілька підпитань: чи вважають громадяни існуючий лад демократичним або таким, що розвивається в напрямі демократії; які саме риси сучасної демократії вони вважають найбільш, а які найменш присутніми в Україні; як оцінюють свою спроможність бути учасниками політичного процесу і впливати на його результати; як оцінюють діяльність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з точки зору її відповідності демократичним стандартам.
Судження українських громадян про те, “чи є Україна демократичною державою” представлені в табл. 4. До неї увійшли результати охарактеризованих вище соціологічних досліджень КМІС (Україна, 2000 і 2005 рр.), Українського фонду “Громадська думка” (Львівщина, 2000, 2009 та 2011 рр.) та опитувань, проведених трьома компаніями у Львові та Донецьку (2010).
Таблиця 4. Думки респондентів щодо демократичності політичного ладу в Україні
| Україна
2000, % |
Україна
2005, % |
Львівщ.
2000, % |
Львівщ.
2009, % |
Львів
2010, % |
Дон–к,
2010, % |
Львівщ.
2011, % |
|
| 1. Україна зараз є демократичною державою | 4 | 13 | 18* | 33 | 18 | 5 | 12 |
| 2. Україна ще не стала повністю демократичною державою, але знаходиться в процесі становлення демократії | 42 | 51 | 26** | 38 | 59 | 54 | 30 |
| Позиція 1+2 = “оптимісти” | 46 | 64 | 44 | 71 | 77 | 59 | 42 |
| 3. Україна не є демократичною державою | 44 | 23 | 54*** | 18 | 18 | 32 | 53 |
| Позиція 3 = “песимісти” | 44 | 23 | 54*** | 18 | 18 | 32 | 53 |
| Важко відповісти | 10 | 13 | 2 | 11 | 5 | 9 | 5 |
| Разом | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
Примітки:
* Аналог відповіді у 2000 р. – “Україна – молода демократична держава”.
** Аналог 2000 р. – “Укpаїна йде шляхом демокpатiї, але деpжавi ще багато тpеба зpобити, щоб демокpатiя фоpмальна пеpетвоpилась у демокpатiю pеальну”.
*** У 2000 р. пропонувалися більш “подрібнені” формулювання поглядів на політичну систему в Україні. Тому ця позиція є сумою відповідей, що давали негативну, з точки зору демократії, характеристику політичної системи, а саме: “Пiд видом демокpатiї панує анаpхiя та вседозволенiсть, деpжавнi оpгани не виконують своїх основних функцiй” (27,2%), “Пiд видом демокpатiї утвеpдився новий недемокpатичний pежим” (8,58%), “Деpжава чиновникiв, якi побудували її для себе” (11,67%), “Деpжава чиновникiв i кpимiнального бiзнесу” (6,50%).
Наведені в таблиці результати опитувань дають змогу зробити декілька важливих узагальнень. По-перше, з 2000 по 2005 рік по Україні в цілому значно (майже у два рази) зменшилася частка людей, які вважали нашу державу недемократичною; і навпаки – більш ніж утричі зросла частка тих, хто вважав, що вона вже є демократичною. Щоправда, і після цього збільшення таких “крайніх оптимістів” в середньому по Україні було тільки 13% (тоді як на Львівщині ще у 2000 р. їх було 18%). Найбільша частина опитаних (51%) поділяла помірковану й достатньо поінформовану позицію, згідно з якою “Україна ще не стала повністю демократичною державою, але знаходиться в процесі становлення демократії”. Разом респондентів, які підтримали позицію 1 і 2 (усіх їх умовно назвемо “оптимістами”) було 64%, що загалом відображало тенденцію до розширення свободи і демократії після Помаранчевої революції.
По-друге, показники по Львівщині і Львову 2000, 2009 і 2010 рр. також засвідчують значне зростання частки “оптимістів” (прихильників позицій 1 і 2) з 44 до 71 і 77% при відповідному зменшенні частки “песимістів” (тих, що підтримали позицію 3) з 54 до 18 %. Проте особливістю Львівщини була наявність у ці роки значно більшої частки людей, схильних вважати, що Україна вже є демократичною країною, ніж по Україні в середньому, а тим паче – ніж у Донецьку. Піком позитивної оцінки України як демократичної держави населенням Львівщини став 2009 рік, коли 33% опитаних назвали державу демократичною; біля 38% респондентів відзначили, що Україна перебуває на шляху до демократії, 18% назвали її недемократичною і ще 11% не змогли визначитись. А далі оцінки пішли по низхідній лінії. У березні 2010 р. по місту Львову “оптимістів” загалом виявилось навіть більше, ніж їх було в області у 2009 р. (77% проти 71%), але вже за рахунок зростання прихильників позиції 2, а не 1. Переконаних у демократичності України було в цьому році тільки 18%, а тих, які вважали, що Україна перебуває в процесі становлення демократії – 59%.
По-третє, розглядаючи коливання громадської думки на Львівщині щодо демократичності української держави (2000, 2009 і 2011 рр.), слід звернути увагу на два вражаючі факти: 1) різке падіння відсотка позитивних оцінок розвитку демократії в Україні після 2010 р. і 2) разючу подібність показників 2000 і 2011 рр. по Львівщині. Так само як у 2000 р., в листопаді 2011 найбільша кількість респондентів назвали політичний режим в Україні недемократичним (це відповідно 54 і 53%) ; 26% і 30% оцінили його як перехідний; 18% та 12% відзначили, що нашу країну можна назвати [молодою] демократичною державою. Помітне зменшення частки “крайніх оптимістів” зрозуміле: у 2000 р. у людей ще було більше “наївної віри” в демократію, яка призводила до ототожнення формальних ознак демократичного ладу з реальними, а тепер посилились вимоги щодо реальної демократичності. Однак зростання чисельності тих, хто вважає державу недемократичною до рівня, який був у 2000 р., не можна потрактувати інакше, як ще одне підтвердження припущень аналітичних служб і політиків про наявність в останні роки дуже суттєвого відкату від демократичних здобутків другого п’ятиліття 2000-х років.
По-четверте, порівняння двох полярних за деякими показниками, хоч і далеко не за всіма [див. 5], міських середовищ Львова і Донецька показало помітні відмінності в оцінці демократичності української держави жителями цих двох міст, однак ці відмінності не були настільки великими, як можна було б сподіватися з огляду на стійке сприйняття цих міст як політико-культурних антиподів. 54% опитаних донеччан вважали, що Україна перебуває в процесі становлення демократії, 32% назвали її недемократичною і 5% визнали її як уже демократичну країну.
Немає глибоких відмінностей і в тому, як жителі Львова і Донецька оцінювали свої громадянські можливості впливати на центральні та місцеві органи влади та готовність місцевих чиновників відгукуватись на потреби народу. У даному випадку йшлося про два важливі показники демократизації врядування: 1) так звану політичну спроможність (political efficacy) громадян і 2) чутливість (responsiveness) публічної влади. В Україні загалом і на Львівщині зокрема ці показники – доволі низькі, хоч і покращились упродовж останнього десятиліття.
Відповідаючи на питання про власну спроможність впливати на органи центральної та місцевої влади в листопаді 2009 р. 89,5% жителів Львівської області вибрали відповідь: “Такі люди як я не мають впливу на дії центральних органів влади”, і близько 80 % сказали те саме про місцеві органи влади. З формулюванням: “Якщo я спрoбую вислoвити свoю думку урядoвцям центральних (другому випадку – місцевих) oрганiв влади, я певний, щo мене вислухають” погодились відповідно лише близько 16% і трохи більше 28% опитаних. Впевненість міського населення Львова і Донецька впливати на органи влади трохи вища, але також перебуває на дуже низькому рівні (табл. 5).
Табл. 5. Віра громадян у власну спроможність впливати на органи центральної та місцевої влади (Львів – Донецьк, березень 2010 р.)
| центральна влада | місцева влада | |||||||
| В цілому згодні | В цілому не згодні | В цілому згодні | В цілому не згодні | |||||
| Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | |
| Такі люди, як я, не мають впливу на дії органів влади | 79 | 82 | 16 | 13 | 68 | 68 | 25 | 24 |
| Якщо я спробую висловити свою думку, мене вислухають | 24 | 16 | 65 | 73 | 33 | 27 | 56 | 58 |
Щодо впливу на центральну владу трохи більше оптимізму у львів’ян (16% проти 13% у донеччан), а щодо місцевої влади – повна “рівність у громадянській малоспроможності”: по 68% населення обох міст вважають, що не мають змоги впливати на дії місцевої влади, а 24 і 23% відповідно вважають, що можуть. При більш поміркованому формулюванні запитання про взаємодію урядовців з громадянами, коли перші мають бодай вислухати других, маємо дещо більші відмінності між містами: 24% респондентів зі Львова думають, що якщо вони спробують висловити свою думку урядовцям центральних органів влади, то їх вислухають, а в Донецьку так вважає 16% опитаних. Стосовно місцевої влади ствердних відповідей, як і слід було очікувати, в обох містах виявилося трохи більше і знову з перевагою Львова: 33% проти 27%. Якщо ж узагальнити, то менше третини міських жителів Львова і Донецька сподіваються на конструктивний діалог з представниками влади, що є свідченням невідповідності поведінки наших урядовців усіх рівнів стандартам демократії.
Вплив на урядові рішення народ може здійснювати в різний спосіб, але насамперед через відкритість еліт, через можливість “людям з народу”, зайняти ті чи інші позиції у владі на основі своїх здібностей та підготовки. Тому громадську думку про стан справ з “урядуванням народу” ми намагалися з’ясувати також через оцінку респондентами доступності державних посад для людей, що мають відповідні здібності і підготовку. Оцінювання здійснювалось за шкалою від 0 до 4–х балів, коли нуль означає повну відсутність даної ознаки, а 4 бали – повну присутність. Поміж ними розташовуються такі оцінки: 1 бал – “це ледь помітно”, 2 – “це є, але заважають значні перешкоди” та 3 – “це є, але заважають незначні перешкоди”.
В таблиці 6 (стовпчики 2–3) і на рис. 2 бачимо певну позитивну динаміку змін у розподілі відповідей на це запитання з 2000 по 2010 рік.
Табл. 6. “Врядування народу і для народу”: громадська думка населення Львівщини про наявність двох сутнісних ознак демократії в Україні*
| Риси
Оцінка |
Доступнiсть деpжавних посад для людей, що мають вiдповiднi здiбностi i пiдготовку (забезпечує “врядування народу”), % | Залежнiсть уpядових piшень вiд голосувань та iнших фоpм волевиявлення гpомадян (забезпечує “врядування для народу”), % | ||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
2000 |
2010 |
2000 |
2010 |
|
| Цього немає (0) |
27,6 |
18,0 |
26,7 |
24,4 |
| Це ледь помітно (1) |
19,1 |
17,6 |
25,3 |
20,2 |
| Це є, але заважають значні перешкоди (2) |
21,8 |
25,2 |
20,0 |
22,6 |
| ∑ |
68,5 |
60,8 |
72,0 |
67,2 |
| Це є, але заважають незначні перешкоди (3) |
14,8 |
23,6 |
12,1 |
24,8 |
| Це є (4) |
7,5 |
13,4 |
8,4 |
6,4 |
| ∑ |
22,3 |
37,0 |
20,5 |
31,2 |
| Важко визначитись |
9,2 |
2,2 |
7,6 |
1,6 |
* Наявість кожної риси оцінювалась респондентами у балах від 0 (повна відсутність риси) до 4–х – повна її присутність.
У 2000 р. понад чверть (26,7%) респондентів Львівщини вважала, що можливість здобувати державні посади відповідно до здібностей і підготовки в Україні повністю відсутня; у 2010 р. частка таких відповідей зменшилась до 18%. Однак частка опитаних, які оцінили таку можливість на 1 бал, зменшилася на тільки на 1,5 пункти (з 19,1 до 17,6% ), а тих, хто оцінив у 2 бали, навіть дещо зросла (з 21,8 до 25,2%). Тому загальна частка негативних оцінок (“цього немає”, “це ледь помітно” і “це є, але заважають значні перешкоди”) понизилася з 2000 до 2010 р. менше ніж на 8 пунктів. Водночас частка позитивних оцінок (“це є, але заважають незначні перешкоди” та “це є”), зросла з 20,5% у 2000 до 31,2% 2010 році – у тому числі й за рахунок зменшення тих, хто не міг визначитись. Тенденція загалом позитивна і вона, очевидно, є наслідком підвищення ролі громадянського суспільства, яке дає громадянам якусь міру впевненості у можливості просування здібних і підготовлених людей до влади. Однак назвати задовільним це зростання навряд чи можна, адже понад 60% опитаних усе ще оцінюють доступність державних посад скоріше як нереалізовану можливість демократичного врядування.
Рис. 2. Оцінка доступності владних посад для людей з належними здібностями і підготовкою (населення Львівщини, 2000 р. та м. Львова, 2010 р.)
В тій же табл. 6 (стовпчики 4–5) та на рис. 3 відображений розподіл відповідей на інше запитання, що стосується третьої складової формули демократії: “уряд народу, що здійснює врядування силами народу і для народу”. Вимога “урядування для народу” у концепції “поліархії” Р. Даля трансформувалась у такий підсумковий критерій демократичності, як “залежність урядових рішень від голосувань та інших форм волевиявлення громадян” [8, p. 3; 9, p. 2]. Це формулювання ми й використали для з’ясування громадської думки про те, наскільки ж влада в Україні готова відгукуватись на потреби народу та реагувати на його вимоги в умовах представницької демократії.
Рис. 3. Оцінка реагування української влади на різні форми волевиявлення громадян при прийнятті рішень (населення Львівщини, 2000 р. та м. Львова, 2010 р.)
Як і у випадку з “урядуванням народу” бачимо деякі, але на цей раз іще менші позитивні зміни, що відбулися з 2000 по 2010 рік у поглядах людей на питання про забезпечення в Україні “урядування для народу” – шляхом реагування владних структур та службовців і посадовців, які в них працюють, на різні форми народного волевиявлення. Частка усіх негативних відповідей (3 перші позиції) у сумі зменшилася з 72 до 67%, а позитивних – зросла з 20,5 до 31%. Однак і в березні 2010 р. негативних відповідей було 2/3 від їх загального числа, тоді як позитивні відповіді в сумі не досягали навіть третини. Крім того, їх зростання відбулося за рахунок позиції “це є, але заважають незначні перешкоди”, тоді як відсоток твердих відповідей “це є” навіть незначно зменшився. Отже певні зрушення в оцінці “врядування народу і для народу” жителями Львівщини, хоч були й позитивними, але не настільки значними, щоб забезпечити відповідність системи урядування демократичним стандартам.
Наведені оцінки громадською думкою Львівщини показники “урядування народу і для народу” можуть розглядатись і як свідчення низької відповідальності владних структур та осіб при владі, які не дотримуються свої передвиборних обіцянок, і як прояв їхньої особистої нечутливості до проблем людей та не-налаштованості на взаємодію з ними. Чутливість (респонсивність) публічної влади тісно пов’язана з політичною відповідальністю партій та інших політичних суб’єктів, які формують владні структури. Але вона також є проявом особистої культури тих осіб, які входять до цих структур, утворюючи соціальну групу політико-управлінської еліти. Гуманітарна налаштованість останніх вимірюється їх розумінням своєї соціальної та гуманітарної місії, вмінням і бажанням працювати у рамках гуманітарної парадигми, розумінням, що в демократичній державі вони є урядом народу, який має здійснювати урядування за участю народу і для народу.
Ставлення до демократії і авторитаризму. Нарешті, важливо враховувати, чи цінують громадяни демократію як політичний і суспільний лад та чи вважають, що вона варта впровадження в Україні. Із звуженням простору демократії в країні від політиків і публіцистів все частіше можна почути сентенції про втому громадян від “демократичного” безладу та їхнє прагнення до “наведення порядку” за допомогою так званої “сильної руки”. Отже, з’ясуємо, наскільки це відповідає дійсності (йтиметься, як і раніше, про громадську думку насамперед жителів м. Львова та Львівської обл., але з посиланням на загальноукраїнський контекст та опитування в Донецьку.
Опитування у Львівській обл. та м. Львові у 2009, 2010 та 2011 рр. показали підтримку мешканцями Львова демократії як кращого від інших політичного ладу для України та позитивне сприйняття таких непростих для розуміння громадянами посткомуністичних країн її рис, як змагальність, роль опозиції, врахування групових інтересів і прав меншості, розв’язання конфліктів. У березні 2010 р. 62% опитаних львів’ян погодились, що демократія є найкращою системою врядування для України, а п’ята частина підтримали думку, що демократичний лад має надто багато недоліків, щоб функціонувати в нашій державі.
Цікавим був розподіл думок щодо змагальності як риси політичного процесу: 56% опитаних львів’ян (березень 2010) і майже половина (48%) мешканців Львівщини (листопад 2009) вважали, що сильна опозиція стимулює кращу роботу уряду; 56,5% респондентів Львівщини позитивно відповіли на питання про те, чи створює демократія кращі можливості для вирішення конфліктів, тоді як 20,4% відповіли негативно, а понад 23% не мали власної думки. Одностайно позитивною була реакція респондентів Львівщини на запитання про обов’язковість закону для влади, про що мовилось при аналізі таблиці 2.
Таблиця 7 ставить відповіді населення Львова та Львівщини про прийнятність демократії для України у загальноукраїнський контекст. З неї видно, що на початку ХХІ ст. 32% населення в середньому по Україні вважали, що демократична політична система не нашої країни підходить. Цей відсоток після подій 2004 р. зменшився до 18, а частка респондентів, які вважали, що демократія годиться для України зросла до 59%. Привертає увагу, що у 2010 р. відсоток опитаних у Донецьку, які вважають демократію найбільш прийнятним ладом для України, є значно вищим, ніж цей показник по Україні в цілому був у 2000 р.
Табл. 7. Динаміка схвалення демократії як найбільш прийнятного ладу для України (2000–2011 рр.)
| Запитання: Яке з двох запропонованих тверджень краще відбиває Вашу думку? | Україна | Львів | Донецьк | Львівщина | |
| 2000 | 2005 | 2010 | 2010 | 2011 | |
| 1. Хоча демократична система має багато недоліків, вона є кращою для нашої країни у порівнянні з іншими системами (%) | 46 | 59 | 62 | 53 | 88 |
| 2. Демократична система має надто багато недоліків і тому не підходить для нашої країни (%) | 32 | 18 | 20 | 26 | 12 |
Опитування населення Львівщини у 2011 р. продемонструвало ще один промовистий факт: втрата і так невеликих демократичних здобутків та незадоволеність існуючим станом політичної системи не призвели до занепаду зацікавленості населення Львівщини в демократії як перспективному для України ладі. На питання, чи підходить демократична система врядування для України, ствердно відповіла рекордна частка респондентів – 87,5%, у порівнянні з 62 % міських жителів Львова та 53 % жителів Донецька у 2010 р. Ця цифра має бути пересторогою тим політичним силам і їх лідерам, які сподіваються наростити свій політичний капітал на експлуатації міфу про втому громадян України від демократичного безладу та про їх прагнення так званої “сильної руки”.
Звичайно не всі 88% прихильників демократії в Україні є стійкими та переконаними борцями за утвердження демократичних цінностей; не всі вони, як уже було показано, однаково розуміють сутність демократії та оцінюють міру її розвиненості в Україні. Однак при будь-якій постановці питань, незаперечним є факт, що число прихильників демократичного ладу є стабільно більшим від прихильників будь-яких інших варіантів розвитку і крім того – це число зростає, про що свідчить таблиця 8.
Табл. 8. Ставлення до необхідності утвердження демократії в Україні. Львівщина, 2000 і 2011 рр. (%)
| Запитання: Як Ви ставитесь до демократії ? | 2000 | 2011 |
| 1. Перехід до неї необхідний | 41,4 | 48,3 |
| 2. Перехід до демократії необхідний, але наше суспільство до не готове | 27,4 | 23,0 |
| ∑ = Прихильники демократії (тверді та “м’які”) | 68,8 | 71,3 |
| 3. Головне – ефективна система державного правління, а все інше додасться | 11,6 | 13,1 |
| 4. На перехідний період державі потрібна “сильна рука”, а демократичні процедури тільки забирають час | 10,6 | 5,2 |
| ∑ = “Прагматики” і противники демократії | 22,2 | 18,3 |
| 5. Потрібно повернутися до радянської системи правління | 1,7 | 0,8 |
| 6. Потрібно шукати свій, “третій” тип політичного устрою | 2,7 | 2,4 |
| 7. Важко відповісти | 4,6 | 7,1 |
| 8. Інше | 9,0 | 10,3 |
| Всього | 100,0 | 100,0 |
Твердих прихильників утвердження демократії у 2000 р. було понад 41%, а у 2011 стало понад 48%. Разом з тими, хто при цьому констатує, що наше суспільство поки що до неї не готове (назвемо їх і “м’якими прихильниками”), це буде відповідно майже 69 і 71% населення Львівщини. Частина респондентів зайняла прагматичну позицію, вважаючи, що тип політичного режиму не має значення, лиш би він забезпечив ефективне управління державою (це майже 12 і понад 13% відповідно). Незначна частина респондентів (менше 3%) виступає за те, щоб шукати свій, “третій” тип політичного устрою, і від 5 до 7% не можуть визначитись. При цьому частка прихильників так званої “сильної руки” зменшилась, так само як і тих, хто вважає за краще повернутися до радянської системи правління, приблизно у два рази. У 2000 р. їх було близько 11%, а в 2011 р. залишилось лише 5%. Тому час від часу повторювані припущення, що народ хоче сильної авторитарної влади – не більше, ніж міф, який має в Україні давню історію і базується на некоректно прочитаних “меседжах” від народу, у тому числі й соціологічного характеру.
Наприклад, для обґрунтування начебто авторитарних настроїв населення в Україні часто використовують дані моніторингу Інституту соціології, який від 1992 р. застосовував запитання: “Чи погоджуєтеся ви з думкою, що кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони і політичні дискусії?”. Те, що понад 40% респондентів (хоча й не абсолютна більшість, яка була лише в 1992 р.) казали “так”, видавалося за схильність українців до авторитарних методів управління. Насправді, система демократичного урядування однаковою мірою потребує добрих керівників, добрих законів (а вислів “усі закони” уже містить щось зневажливе), а також і добрих дискусій (а не про людське око, як у нинішньому українському парламенті). Тому протиставлення одного іншому у такій формі, як це зроблено в даному запитанні, по-суті дезорієнтує опитуваних. Крім того, коли питають про керівників, лідерів, то це ще не є питанням про спосіб їхнього володарювання. Уточнення щодо того як має діяти успішний лідер (табл. 9) не залишають сумніву, що частка респондентів, які хочуть авторитарного правління і припускають, що “добрий керівник (лідер)” може порушувати (“за необхідності”) закон, коливається на Львівщині у межах 5-6 відсотків. Водночас загальна віра в можливість змінити життя на краще завдяки доброму лідерові зменшилась за останнє десятиліття майже на третину – з 35 до 24,5%. – і так само збільшилась частка тих, хто вважає, що 1 людина, хоч би яка здібна й самовіддана, не спроможна розплутати наявний у країні клубок соціальних і політичних проблем.
Таблиця 9. Громадська думка населення Львівщини про демократію і авторитаризм у контексті сильного лідерства (січень 2000 і листопад 2011 рр.)
| Запитання: Як Ви ставитеся до ролі політичного лідера в державному будівництві? | 2000 (%) | 2011 (%) |
| Сильний лідер може зробити все необхідне для консолідації суспільства і виведення його з кризи | 35 | 24,5 |
| Сильний лідер може кардинально змінити суспільне життя, але на краще, чи на гірше — важко сказати | 16 | 14 |
| Сильний лідер може справити позитивний вплив на суспільне життя, але навряд чи його можна вважати вирішальним чинником у розв’язанні всіх проблем, що нагромадились в Україні | 11 | 19 |
| Клубок проблем, що нагромадились в Україні, настільки складний, що одна людина, хоч яка здібна і самовіддана, нічого не зможе зробити у цій ситуації | 14 | 21 |
| Сильний лідер зможе кардинально змінити життя на краще лише в тому випадку, якщо він не відступить від демократичних засад організації влади | 15 | 8,5 |
| Сильний лідер зможе кардинально змінити життя на краще лише в тому випадку, якщо він буде діяти авторитарними (диктаторськими або близькими до них) методами | 5 | 6 |
| Інше та Важко визначитись | 4 | 7,0 |
| Всього | 100 | 100 |
Тож з проведеного аналізу громадської думки щодо розвитку демократії в Україні можна зробити наступні висновки.
Українські громадяни, і насамперед жителі Львова та Львівської області поступово навчаються жити за демократії, розуміти й цінувати її, але тільки частково – вимагати від властей відповідної демократичним стандартам поведінки. Вони демонструють доволі високий рівень обізнаності, коли говорять про те, чим є для них демократія. Значний відсоток прихильників соціальної демократії – із значно вищим рівнем турботи держави про простих людей, ніж є сьогодні, – можна пояснити високим відсотком знедоленого населення та справді низьким рівнем соціальної відповідальності держави.
Серед рис демократичного ладу, за оцінками наших респондентів, найменш розвиненими є якраз ті, які виражають гуманітарний зміст демократії: здатність громадян впливати на владу, доступність владних посад для вихідців із народу, чутливість влади до різних форм народного волевиявлення. Це якраз і є причиною того, що значна частина опитаних вважає українську державу недемократичною, причому на Львівщині частка таких громадян різко збільшилася після 2010, перевищивши 50% і зрівнявшись із показниками 2000 р.
Погіршення оцінок демократичності політичної системи не привело однак до розчарування в демократії як такому суспільно-політичному ладі, який найбільше підходить для України. Навпаки, у листопаді 2011 р. думку про те, що “хоча демократична система має багато недоліків, вона є кращою для нашої країни у порівнянні з іншими системами” підтримала рекордна частка опитаних – близько 88%.
Водночас зменшилась віра в можливість змінити життя на краще завдяки доброму лідерові – за 10 років з 36 до 24,5%, а відсоток респондентів, які вважають, що країну “порятує” авторитарний лідер перебуває на рівні 5-6%. Тільки 11% населення Львова і 18% Донецька вважають, що можуть виникати обставини, коли влада, в національних інтересах, може діяти поза законом, тоді як 73 і 66% опитаних відповідають, що “за будь-яких обставин влада не повинна діяти поза законом”.
Використана література:
1. Петровський П.М. Гуманітарна парадигма в системі державного управління [Текст] : монографія / П.М.Петровський. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2008. – 252 с.
2. Гурне Б. Державне управління [Текст] : перекл. з франц. В. Шовкуна / Бернар Гурне. – Київ: Основи, 1993. – 165 с.
3. Львівщина-98. Соціальний портрет у загальноукраїнському контексті [Текст] / Автори: С. А. Давимука, А. Ф. Колодiй , Ю. А. Кужелюк, В. М. Подгорнов, Н. Й. Черниш. – Львів: Інститут регіональних досліджень, 1999. – 347 с.
4. Львівщина на порозі ХХІ століття. Соціальний портрет [Текст] / Автори: С. А. Давимука, А. Ф. Колодiй , Ю. А. Кужелюк, В. М. Подгорнов, Н. Й. Черниш. – Львів: Інститут регіональних досліджень, 2001. – 352 с.
5. Копатько Е. Донецк – Львов: полюса раздора или составные успеха? [Интернет-ресурс] / Е. Копатько : в двух частях // Вголос. – 20.04.2010 – Режим доступа: http://www.vgolos.com.ua/politic/6400.html; Вголос. – 22.04.2010 – Режим доступа: http://vgolos.com.ua/politic/6401.html.
6. Колодій А. Визначення критеріїв та вимірювання демократичності врядування в Україні [Текст] / А.Колодій // Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика: матер. наук.–практ. конф. за між нар. уч. (22 жовтня 2010 р.): пленарне засідання. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2010. – С. 29-55.
7. Основи демократії. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. А.Ф. Колодій. Третє видання, оновлене і доповнене. – Львів: Астролябія, 2009. – 832 с.
8. Dahl R. A. Polyarchy: Participation and Opposition [Text] /. – New Haven & London: Yale University Press, 1971. – 257 p.
9. Lijphart A. Democracies. Patterns of Majoritarian and Consensus Government in Twenty–One Countries. [Text] / A. Lijphart. – Yale University Press. New Haven & London, 1984. – 229 p.
10. Визначення і вимірювання демократії [Текст] / За ред. Д. Бітема : Перекл. з англ. – Львів: Літопис, 2005. – 318 с.
11. Gettysburg Address, delivered by President A. Lincoln // Encyclopedia of American History : The American Heritage / John Mack Faragher, gen. editor. – New York: Henry Holt and Co, 1998. – P.354–355.
12. Кістяківський Б.О. Держава і особистість [Текст] / Б. О. Кістяківський. Вибране : Перекл. з рос. – Київ: Абрис, 1996. – С. 237–274.
13. Енциклопедія державного управління у 8-ми томах. Том 8: Публічне врядування [Текст] / наук. ред. колегія: В. С. Загорський (голова), С.О. Телешун (співголова) та ін. – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. – 630 с.