З дискусій про партії на ФБ: про можливість створення партіями ідеологій довкола “організаційного ідеалу”

Щодо пропозиції Тараса Плахтія творити мережеві партії довкола ними ж створених ідеологій.

Прочитала Вашу статтю, пане Тарасе. Але конструктивна дискусія не вийде, бо у нас з Вами абсолютно різні вихідні позиції. Маю на увазі уявлення про механізми суспільного розвитку. Мені імпонує Ваша відданість одній ідеї – ідеї всесилля організації та її вирішальної ролі у перетворенні суспільства. Однак сама ця ідея – не що інше, як доведений до крайності технократизм. У реальній політиці, якою керують, з одного боку інтереси, а з іншого цінності, ця ідея, як і уся теорія організацій, може відіграти лиш допоміжну роль.

Партії – це не лише організації, а й політичні інститути. Як такі, вони не можуть бути сконструйовані за проектом, ніби якісь машини. Вони мають «виникати» на певному ґрунті, виходячи з певних потреб та інтересів, заради розв’язання певних суспільних проблем. Спосіб розв’язання цих проблем, що є головним у діяльності партій, залежить від цінностей тих людей, які утворять партію та керуватимуть нею. В цьому – ідеологічність партій.

Згодна з Вами, що старі ідеологічні системи не актуальні, але цінності (у їх певній комбінації), на яких ці системи будувалися, усе ще живі, і люди керуються ними, більшою чи меншою мірою усвідомлюючи це, коли вони беруться до певної суспільної роботи. Ніяка одна, узгоджена, а тим більше, побудована навкруг «організаційного ідеалу», ідеологія у плюралістичному суспільстві неможлива. Мета партії, бачення суспільних проблем, здатність їх розв’язувати в інтересах загалу а не своїх власних – це все речі, які залежать від цінностей, а не від організації чи організаційного ідеалу. Що не відміняє можливої користі від доброї організаційної культури і підготовки людей, які братимуться за утворення партії.

Пропоноване Вами «творення в реальному часі повноформатної «живої ідеології» зусиллями колективного інтелекту, який проявиться в результаті синхронізації розумової діяльності їх членів у процесі застосування обраних організаційних інструментів» – чиста конструктивістська утопія. Але це не біда. Я ще в студентські часи примітила, що всі «пророки» (вони ж революційні конструктивісти) сильні в критиці тогочасного стану і слабкі – в «малюванні картини майбутнього», за яке вони виступають. Нічого дивного, кажуть Е. Берк, Ф. Гайек та інші еволюціоністи; це просто не під силу людському розуму… Наше завдання – допомагати становленню суспільних інститутів, а не будувати їх на основі придуманих «досконалих» проектів.