Антоніна Колодій. Демократичні цінності в Україні на терезах регіональних відмінностей (за результатами опитувань громадської думки) // Доповідь для міжнародної конференції “П’ятнадцять років Інституту Кеннана в Україні”. м. Одеса, 7-9 вересня 2012.
———————————————————————————————————
Саме демократія дозволяє народитись вільній людині, проте лише вільна людина дозволяє демократії тривати (Жан-Франсуа Ревель).Понад двадцять років Україна розвивається в умовах “демократичного вибору”, зафіксованого в її Конституції, законах, ратифікованих українським парламентом міжнародних договорах. З виконанням цих нормативно-правових актів, на жаль, існують великі проблеми, внаслідок чого однолінійний “перехід” до демократії як цілеспрямований рух в одному, офіційно визначеному напрямі не відбувся. Він, очевидно, і не міг відбутися, якщо взяти до уваги усю, поки що недостатньо проаналізовану українськими політологами, сукупність чинників пострадянської дійсності. Зараз під питанням – спроможність країни колись (в осяжному майбутньому) завершити так звану “пульсуючу” демократизацію, для якої властиві “припливи” та “відпливи”, тимчасові “піднесення” і “занепади” процесів демократичної трансформації. У періоди занепадів, природно, наростає песимізм, який сам по собі є перешкодою для повернення на шлях демократичної інституціалізації. Наскільки цей песимізм поширюється на масову свідомість, зокрема на сприйняття населенням країни демократичного вибору і тих цінностей, від яких залежить успіх демократизації? Як на громадську думку впливають регіональні відмінності і наскільки глибокими вони є в питаннях демократизації? На ці питання спробуємо відповісти на основі опитувань громадської думки, які від 2000 р. проводились на основі запитальників, у формулюванні яких брала участь автор цієї розвідки – як учасник українсько-канадських проектів “Демократична освіта” та “Розбудова демократії”, а також як член Українського фонду “Громадська думка” (Львів).
В основі даного повідомлення покладені результати: 1) двох досліджень “Громадська думка населення України про демократію”, які були проведені восени 2000 та навесні 2005 р. Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення канадсько-українських проектів “Демократична освіта” та “Розбудова демократії” за репрезентативною для України вибіркою, яка складала 1600 осіб (його результати частково проаналізовані в одному з розділів виданого в межах цих проектів фундаментального підручника “Основи демократії”[1]); 2) дослідження громадської думки населення міст Львова та Донецька згідно з проектом “Україна – Схід-Захід: єдність в різноманітності”, яке здійснили компанії Research & Branding Group (Київ), ДІАЦ (Донецьк) і Український фонд “Громадська думка” (Львів) у березні 2010 року. Збір інформації проводився методом особистого інтерв’ю. Вибіркова сукупність – по 400 респондентів у кожному місті. Респонденти були відібрані методом квотної вибірки, що репрезентує доросле населення кожного з міст за місцем проживання (район), статтю і віком. Помилка вибірки ± 3,5%. Результати цього опитування також уже аналізувалися соціологами[2].
Крім того, будуть використані опитування, що проводилися на Львівщині у 2000, 2009 і 2011 рр. (методика першого опитування описана в книзі “Львівщина на порозі ХХІ ст.”)[3]; опитування від 09-24 грудня 2009 р. та 10-25 листопада 2011 р. були проведені Українським фондом “Громадська думка” за однією й тією ж. Вибіркова сукупність в обох випадках – по 1200 респондентів відображала генеральну сукупність за віком, статтю та освітою. Помилка репрезентативності дослідження становить ± 2,4% в першому випадку і ± 2,2% – в другому.
Запитання, що мали на меті з’ясування ставлень та оцінок, пов’язаних з демократичним вибором України, умовно можна розділити на такі блоки:
1. Динаміка оцінювання демократичності політичної системи в Україні з урахуванням регіональних відмінностей.
2. Оцінка респондентами Львова та Донецька придатності демократії для України.
3. Розуміння ролі та значення тих основних рис політичного ладу, які, відповідно до сучасних концепцій демократії, є вираженням її суті.
4. Порівняльне оцінювання різних аспектів теперішнього суспільно-політичного життя в Україні з життям в колишньому СРСР.
5. Оцінка себе, своїх громадянських можливостей, реальної та потенційної активності.
6. Висновки про ставлення львів’ян і донеччан до демократії та один до одного.
Відповіді на них дадуть нам змогу побачити, якою є ступінь демократичності масової свідомості населення країни в цілому та у двох її полярно протилежних точках, якими прийнято вважати Львів та Донецьк, означити питання, щодо яких відмінності ставлень та оцінок є найбільшими, а щодо яких – незначними, та спробувати пояснити це історичною спадщиною і культурою, у тому числі й на основі аналізу ставлення до колишнього комуністичного режиму.
* * *
Оцінка громадською думкою демократичності політичного ладу в Україні. Почнемо з оцінок політичного ладу, який з певними флуктуаціями існує в Україні від 2000 р. Думки українських громадян з цього приводу представлені в табл. 1, побудованій на основі результатів соціологічних досліджень КМІС (Україна, 2000 і 2005 рр.), Українського фонду “Громадська думка” (Львівщина, 2000, 2009 та 2011 рр.) та опитувань, проведених трьома вище названими компаніями у Львові та Донецьку (2010). Львів і Львівщина тут представлені дещо диспропорційно, але враховуючи коливання (навіть стрибки) в оцінках у цьому регіоні, думаю, що вони заслуговують нашої уваги.
Після 2000 р. респондентам пропонувалися такі варіанти відповідей: 1. Україна зараз є демократичною державою; 2. Україна ще не стала повністю демократичною державою, але перебуває в процесі становлення демократії; 3. Україна не є демократичною державою.
Під час опитування на Львівщині у 2000 р. формулювання відповідей на запитання звучали дещо інакше (як саме, показано в примітках до таблиці 1). Однак при їх певному групуванні вони є цілком зіставні з відповідями 2010 та 2011 рр.
Таблиця 1. Думки респондентів щодо демократичності політичного ладу в Україні
| Україна
2000, % |
Україна
2005, % |
Львівщ.
2000, % |
Львівщ.
2009, % |
Львів
2010, % |
Дон–к,
2010, % |
Львівщ.
2011, % |
|
| 1. Україна зараз є демократичною державою | 4 | 13 | 18* | 33 | 18 | 5 | 12 |
| 2. Україна ще не стала повністю демократичною державою, але знаходиться в процесі становлення демократії | 42 | 51 | 26** | 38 | 59 | 54 | 30 |
| Позиція 1+2 = “оптимісти” | 46 | 64 | 44 | 71 | 77 | 59 | 42 |
| 3. Україна не є демократичною державою | 44 | 23 | 54*** | 18 | 18 | 32 | 53 |
| Позиція 3 = “песимісти” | 44 | 23 | 54*** | 18 | 18 | 32 | 53 |
| Важко відповісти | 10 | 13 | 2 | 11 | 5 | 9 | 5 |
| Разом | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
Примітки:
* Аналог відповіді у 2000 р. – “Україна – молода демократична держава”.
** Аналог 2000 р. – “Укpаїна йде шляхом демокpатiї, але деpжавi ще багато тpеба зpобити, щоб демокpатiя фоpмальна пеpетвоpилась у демокpатiю pеальну”.
*** У 2000 р. пропонувалися більш “подрібнені” формулювання поглядів на політичну систему в Україні. Тому ця позиція є сумою відповідей, що давали негативну, з точки зору демократії, характеристику політичної системи, а саме: “Пiд видом демокpатiї панує анаpхiя та вседозволенiсть, деpжавнi оpгани не виконують своїх основних функцiй” (27,2%), “Пiд видом демокpатiї утвеpдився новий недемокpатичний pежим” (8,58%), “Деpжава чиновникiв, якi побудували її для себе” (11,67%), “Деpжава чиновникiв i кpимiнального бiзнесу” (6,50%).
Насамперед, відзначимо, що дані і по Україні загалом, і за регіонами показують зростання частки людей, які до 2010 р. вірили в демократичний розвиток держави. Помаранчева революція зробила демократами багатьох, хто не був ними раніше, і додала (на короткий час) оптимізму щодо утвердження демократії. Те, що “Україна зараз є демократичною державою”, у 2000 році по країні в цілому готові були підтвердити тільки 4% опитаних, а в 2005 – 13%. 42% у 2000 році та 51% у 2005 вважали, що “Україна ще не стала повністю демократичною державою, але знаходиться у процесі становлення демократії”. Тобто кількість людей, які менш-більш позитивно оцінювали демократичні процеси в Україні, зросла з 46 до 64%. За цей же період значно (майже у два рази) зменшилася частка людей, які вважали нашу державу недемократичною.
Співвідношення оптимістів та песимістів у різних регіонах було далеко неоднаковим, а саме: з просуванням із Сходу на Захід у 2005 р. частка перших зростала, а других зменшувалась (табл. 2). Можна припустити, що ці відмінності пов’язані не лише з різним розумінням демократичного ладу і різними політичними вподобаннями (масова свідомість українців усе ще схильна переоцінювати позитивні якості “своїх” і недооцінювати “чужих”), а й з дещо відмінними умовами перебігу виборчих кампаній та інших політичних процесів урізних регіонах.
Табл. 2. Оцінка громадянами демократичності української держави за регіонами, 2005*.
| Відповіді на запитання: Чи є Україна демократичною державою? | Регіони** | Україна | ||||
| 1. | 2. | 3. | 4. | 5. | ||
| 1. Україна зараз є демократичною державою | 12 | 14 | 16 | 12 | 10 | 13 |
| 2. Україна ще не стала повністю демократичною державою, але перебуває у процесі становлення демократії | 76 | 49 | 54 | 43 | 39 | 51 |
| 3. Україна не є демократичною державою | 8 | 19 | 21 | 29 | 37 | 23 |
Примітки:
*Дослідження КМІС для канадсько-українських проектів “Демократична освіта” і “Розбудова демократії”.
** Регіони виділялись на основі такого об’єднання адміністративно-територіальних одиниць:
1. Західний – Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська,
Чернівецька, Закарпатська.
2. Західно-центральний – Житомирська, Хмельницька, Київ, Київська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська.
3. Східно-центральний – Чернігівська, Сумська, Полтавська, Дніпропетровська.
4. Південний – Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська, АРК.
5. Східний – Харківська, Донецька, Луганська.
Найбільш песимістичні судження щодо демократичності України у 2005 р. висловили жителі Східного регіону, де 37% опитаних заявили, що Україна не є демократичною державою. У Південному регіоні таких було менше – 29%, у Східно-Центральному – 21%, у Західно-центральному – 19% і в Західному – лише 8%. У Західному регіоні найбільша кількість респондентів – 76% – підтримала думку про те, що Україна ще не стала повністю демократичною державою, але перебуває у процесі становлення демократії. Ця позиція виявилась найбільш популярною і серед населення інших територій. По Україні в цілому її підтримали 51% опитаних. Частка респондентів, впевнених у тому, що в Україні вже існує демократія коливалась незначно – її підтримали від мінімуму 10% (Схід) до максимуму 16% (Східний Центр) опитаних. Тож фактично виділяються дві цифри: 37% жителів Донбасу і Харківщини назвали у 2005 р. державу недемократичною (можливо, тут вплинула й поразка їхніх політичних фаворитів під час Помаранчевої революції), а 76% жителів Західного регіону оцінили її як таку, що перебуває в процесі становлення демократії (імовірно, це був наслідок великої активності жителів саме цього регіону в Помаранчевій революції, яка підживила їхні надії на прискорення демократичних перетворень).
Повернемось до даних табл. 1, у якій ідеться про динаміку змін громадської думки щодо становлення в Україні демократичного ладу з урахуванням регіонального виміру. Як і в суспільстві в цілому, на Львівщині з 2000 по 2010 рік відбулося значне зростання частки “оптимістів” з цього питання – з 44 до 71%, а також відповідно зменшилася частка “песимістів” – з 54 до 18%. Проте особливістю Львівської області була наявність у ці роки значно більшої частки, ніж по Україні в середньому, а тим паче – ніж у Донецьку, людей, схильних вважати, що Україна вже є демократичною країною. Піком позитивної оцінки України як демократичної держави став 2009 рік, коли 33% жителів Львівської області назвали державу демократичною; біля 38% респондентів відзначили, що Україна перебуває на шляху до демократії, 18% назвали її недемократичною і ще 11% не змогли визначитись. У березні 2010 р. результати опитування у м. Львові показали начебто навіть більшу частку “оптимістів”, ніж їх було в області у 2009 р. (77% проти 71%), однак збільшення відбулося за рахунок прихильників позиції 2, а не 1. Переконаних у тому, що Україна є демократичною у цьому році залишилось 18% (стільки було й у 2000 р.), а тих, які вважали, що Україна перебуває у процесі становлення демократії стало більше – 59%.
До листопада 2011 р. відбувся вже повний “обвал” в оцінках демократичності української держави жителями Львівщини – з поверненням до позицій 2000 р., коли більше половини респондентів (майже 54%) назвали політичний режим в Україні недемократичним, використовуючи для цього ті чи інші негативні характеристики (їх точні формулювання наведені в примітках до табл. 1). Понад 26% у 2000 р. і 30% у 2011 оцінили політичний режим в Україні як перехідний, а 18% і 12% відзначили, що нашу країну вже можна вважати демократичною державою. Помітне зменшення частки “крайніх оптимістів” навіть у порівнянні з 2000 р. пояснюється, очевидно, зрослими вимогами до реальної демократичності системи, тоді як у 2000 р. було більше “наївної віри” в демократію, яка призводила до ототожнення формальних ознак демократичного ладу з реальними.
Особливістю громадської думки Донецька у 2010 р. щодо демократії в Україні був украй низький відсоток “радикальних оптимістів”, які вважають, що в Україні вже панує демократія (5%, тобто в 2 рази менше, ніж по Східному регіону в цілому у 2005 р.), достатньо високий відсоток “поміркованих оптимістів”, переконаних у тому, що Україна йде шляхом демократії (54% ), – значно вищий ніж у Східному регіоні в 2005 і майже такий як у Львові в 2010 (59%). Водночас, близько третини донеччан назвали українську державу недемократичною. Серед львів’ян у березні 2010 р. таку думку мали лише 18%, але наприкінці 2011 серед населення Львівщини так вважали вже 53%.
Як бачимо, регіональні відмінності в оцінках демократії в Україні є значними, але не настільки, як можна було б сподіватися з огляду на стійке сприйняття цих міст як політико-культурних антиподів. Різницю пом’якшує стабільно високий відсоток людей, які вважають, що Україна ще не є демократичною, але рухається в демократичному напрямі, а також значні коливання оцінок населення Львівщини – в залежності від періоду і політики чинного на той час уряду.
Оцінка респондентами Львова та Донецька придатності демократії для України. Подивимось, наскільки легітимним, за даними наших досліджень, є демократичний вибір України. У статті “Примат культури” Ф. Фукуяма показав, що “рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій” є необхідною, хоч і недостатньою умовою успішного руху будь-якого суспільства до демократії. Прагнення демократії “може співіснувати з неспроможністю створити чи зміцнити демократичні інституції”[4], проте саме з нього все починається. При тому до думки про легітимність демократичного правління громадяни можуть прийти “ледь не за одну ніч”, вважає відомий політолог. У цьому контексті не буде несподіваним і припущення (підтверджене вищенаведеними коливаннями оцінок демократичності української держави на Львівщині), що так само швидко громадська думка може змінитися й на протилежну – особливо під впливом тих чи інших суспільних потрясінь.
Отже подивимось, якою є динаміка ставлень до демократії як ладу, придатного для України: в цілому по Україні і на полюсах цього “політичного материка” – у Львові та Донецьку, звернувши увагу на те, як вплинуло на ці ставлення чи не єдине за останні 20 років потрясіння українського суспільства – Помаранчева революція. Для відповіді скористаємося результатами згадуваних вище загальноукраїнських досліджень КМІС у 2000 та 2005 рр. і трьох соціологічних компаній, що провели опитування у Львові та Донецьку у березні 2010 р. Питання, підготовлені в межах канадсько-українського проекту “Демократична освіта”, були сформульовані таким чином, щоб виключити чисто емоційну реакцію та спонукати респондентів задуматись над перевагами й недоліками демократії у контексті можливих альтернатив (табл. 3).
Табл. 3. Динаміка схвалення демократії як найбільш прийнятного ладу для України (2000–2011 рр., % відповідей)
| Запитання: Яке з двох запропонованих тверджень краще відбиває Вашу думку? | Україна | Львів | Донецьк | Львівщина | |
| 2000 | 2005 | 2010 | 2010 | 2011 | |
| 1. Хоча демократична система має багато недоліків, вона є кращою для нашої країни у порівнянні з іншими системами | 46 | 59 | 62 | 53 | 88 |
| 2. Демократична система має надто багато недоліків і тому не підходить для нашої країни | 32 | 18 | 20 | 26 | 12 |
З таблиці видно, що на самому початку ХХІ ст. 32% населення України вважали, що демократична політична система не підходить для нашої країни, а 46 % вважали, що підходить. Через 5 років відсоток негативних відповідей зменшився до 18, а частка респондентів, які вважали, що демократія годиться для України зросла до 59%. Привертає увагу, що у 2010 р. відсоток опитаних у Донецьку, які вважають, що демократія є найбільш підходящим ладом для України, перевищив цей показник по Україні в цілому за 2000 р. Тобто можемо припустити, що подія Помаранчевої революції підвищила легітимність демократії в очах громадян різних регіонів.
У 2011 р. такі самі запитання були поставлені Українським фондом “Громадська думка” респондентам, які представляли населення Львівщини. Демократію, як найбільш прийнятний політичний лад для України цього разу підтримало 86,7%, тоді як відсоток людей, які вважали, що демократія має надто багато недоліків, щоб прижитися в Україні, скоротився до 12 %. Ці цифри мали би бути пересторогою тим політичним силам і їх лідерам, які сподіваються наростити свій політичний капітал на експлуатації міфу про втому громадян України від демократичного безладу та про їх прагнення так званої “сильної руки”, маючи на увазі авторитарне правління.
Звичайно, не усі, хто підтримав демократичний вибір України, є переконаними прихильниками демократії, що глибоко розуміють демократичні цінності й готові за будь-яких умов за них боротися. У цій групі, ймовірно, є люди з різним розумінням суспільних процесів і основних рис демократії (далі ми це розглянемо докладніше). Однак у даному випадку важливо означити тенденцію: ні розчарування в результатах Помаранчевої революції, ні зміна вектора політичного розвитку в останні роки в бік авторитаризму, не вплинула на свідомість громадян настільки, щоби зменшити частку прихильників демократії у населенні. Навіть у Донецьку, де 82% заявили, що Помаранчева революція змінила Україну до гіршого, понад 50% опитаних на 2010 р. висловились за демократію як кращий вибір для нашої країни.
Усвідомлення значення демократичних механізмів. Схвалення демократії як мети наштовхується на низку перешкод у її впровадженні, які пов’язані з інтересами, свідомістю та поведінкою як політичної еліти (політичного класу – для тих, хто слову “еліта” надає виключно ціннісного забарвлення), так і пересічних громадян. Тож далі подивимося, чи підкріплюється схвалення демократичного вибору більшістю респондентів розумінням і визнанням ними тих основних принципів та механізмів, на яких ґрунтується сучасна демократія. До уваги візьмемо змагальність політичного процесу, що проявляється через наявність опозиції, плюралізм та пов’язані з ним питання врахування групових інтересів та інтересів меншості при прийнятті рішень, верховенство закону і конституціоналізм, готовність визнавати владу тих політичних сил, які здобули перемогу на виборах.
Опитування львів’ян і донеччан показали позитивне сприйняття ними таких невід’ємних рис демократії, як наявність опозиції та необхідність врахування групових інтересів і прав меншості. 56% жителів Львова і майже половина (49%) жителів Донецька погодились, що сильна опозиція стимулює кращу роботу уряду; тільки 18% львів’ян вважали, що опозиція негативно впливає на роботу уряду і 25% не змогли відповісти на це запитання або мали свій варіант відповіді. У Донецьку тих, хто бачить негативний вплив опозиції на роботу уряду було близько третини і 20 % були не готові вибрати одну із запропонованих відповідей.
Табл. 4. Громадська думка Львова і Донецька про роль опозиції (березень 2010 р., %)
| Відповіді на питання: Яке з наступних тверджень Вам ближче (вибір з двох думок) | Львів | Донецьк |
| Уряд працює краще, коли є сильна опозиція, щоб критикувати і знаходити слабкі сторони | 57 | 49 |
| Сильна опозиція тільки утрудняє діяльність уряду і робить її неефективною | 18 | 31 |
| Жодне | 13 | 11 |
| Важко відповісти | 12 | 9 |
З розумінням поставилися жителі двох міст і до іншої вимоги плюралістичної демократії – врахування усіх думок при прийнятті рішень. Частка позитивних відповідей на це запитання майже однакова: 54 і 56 %, що для перехідного суспільства є досить непоганим показником.
Табл. 5. Громадська думка Львова і Донецька про необхідність врахування усіх думок при прийнятті рішень (березень 2010 р., %)
| Яке з наступних тверджень ближче городянам: (вибір з двох думок) | Львів | Донецьк |
| Ухвалюючи важливе рішення, уряди повинні завжди намагатися врахувати всі думки | 54 | 56 |
| У багатьох випадках не варто намагатися гарантувати, щоб усі думки були почуті | 22 | 26 |
| Жодне | 10 | 9 |
| Важко відповісти | 14 | 9 |
Дещо меншу підтримку знайшло твердження про те, що за демократії потрібно дотримуватися рішень більшості за умови, що вони враховують права меншості (табл. 5). Його підтримали 42% львів’ян і 35% донеччан, а 32 і 44% відповідно обрали відповідь, що за демократії просто потрібно завжди дотримуватися рішень більшості. Втім у самих формулюваннях цих відповідей є деяка, допущена соціологами неоднозначність: адже, якщо в певних рішеннях і не були враховані інтереси меншості, їх також слід дотримуватись, намагаючись, водночас, внести до них зміни.
Табл. 6. Громадська думка Львова і Донецька про необхідність при прийнятті рішень поважати права меншості (березень 2010 р., %)
| Яке з наступних тверджень ближче городянам: (вибір з двох думок) | Львів | Донецьк |
| За демократії завжди потрібно дотримуватися рішень більшості | 32 | 44 |
| Рішень більшості потрібно дотримуватися за умови, що вони поважають права меншості | 42 | 35 |
| Жодне | 10 | 10 |
| Важко відповісти | 16 | 11 |
Одностайно позитивною була реакція респондентів Львова і Донецька на запитання про обов’язковість закону для влади, 73% і 66% яких відповідно підтримали твердження, що за будь-яких обставин влада повинна діяти в межах закону. З припущенням, що за деяких обставин заради національних інтересів влада повинна діяти поза законом, погодились тільки 11% львів’ян і 18% донеччан.
Табл. 7. Громадська думка Львова і Донецька про підзаконність влади
(березень 2010 р., %)
| Яке з наступних тверджень ближче городянам: (вибір з двох думок) | Львів | Донецьк |
| Можуть існувати певні обставини, при яких влада заради національних інтересів повинна діяти поза законом | 11 | 18 |
| За будь-яких обставин влада не повинна діяти поза законом | 73 | 66 |
| Жодне | 7 | 9 |
| Важко відповісти | 9 | 7 |
Загалом твердження, які є виразом основних рис демократії, у Львові знаходять дещо більшу підтримку, ніж у Донецьку. Однак відмінності не настільки сильні, щоб можна було припустити, ніби демократія в Україні є під загрозою через відмінності у ставленні населення Сходу і Заходу України до притаманних їй політичних принципів і механізмів.
Політична культура жителів Львова і Донецька як вияв їх громадянськості. Досі ми аналізували відповіді на питання, що стосуються переважно вимог до влади. Однак рівень культури, особливо правової, великою мірою визначається громадянською компетентністю: наявністю відповідних знань у народу і його бажанням втручатися в суспільно-політичний процес у тій чи іншій формі. На чільному місці тут є знання Конституції та основних законів держави. Що ж нам показують опитування?
Табл. 8. Оцінка городянами власного знання змісту Конституції України
(березень 2010 р., %)
| Запитання: Наскільки Ви знаєте
Конституцію України? |
Львів | Донецьк |
| Знаю дуже добре | 3 | 4 |
| Знаю основні положення | 42 | 37 |
| Знаю дуже погано | 35 | 39 |
| Не знаю взагалі | 15 | 17 |
| Важко відповісти | 5 | 3 |
У Львові 50% , а в Донецьку – 56% респондентів зізнаються, що знають погано або зовсім не знають змісту Конституції України. Лише 3 і 4% відповідно заявили, що знають Конституцію дуже добре, а 42 і 37% вважають, що знають основні положення. Звернімо увагу, що йдеться про великі міста, де відсоток освіченого населення значно вищий, ніж по країні в цілому, і зробімо висновок про те, чи задовольняє система громадянської освіти в Україні (як у школі та ВНЗ, та і в громадських установах) потреби становлення правової демократичної держави. Висновок буде однозначним: не задовольняє. І поки це не викликає стурбованості ні серед політиків, ні в громадянському суспільстві, важко сподіватися на значне покращення політичної освіти громадян як складової їхньої політичної культури.
Саме через громадянську освіту українські громадяни мали б також дізнатися, що таке толерантність та політична коректність і в яких питаннях вона має проявлятися. Поки що, всупереч поширеним стереотипним думкам про надмірну толерантність українців, заборонні настрої – доволі поширене явище як у Львові, так і в Донецьку (табл. 9).
Табл. 9. Заборонні настрої і толерантність жителів Львова і Донецька
(березень 2010 р., %)
| Чи потрібно заборонити? | так | ні | Важко визначитись | |||
| Львів | Дон. | Львів | Дон. | Львів | Дон. | |
| Думки людей, які протистоять демократії | 30 | 13 | 48 | 67 | 22 | 20 |
| Матеріали, які критикують певні релігії | 34 | 29 | 41 | 43 | 25 | 28 |
| Думки людей, які висловлюють принизливі і образливі речі про національні (етнічні) меншини | 58 | 55 | 25 | 24 | 17 | 21 |
| Матеріали, які не узгоджуються із загальновизнаними нормами сексуальної моралі | 62 | 48 | 22 | 25 | 16 | 27 |
Питання, представлені у таблиці, справді складні та неоднозначні, а українське суспільство має в своєму минулому практику “формування особистості” через суцільні заборони. З одного боку, люди, які висловлюються образливо, принижуючи гідність інших людей, критикують релігії або публікують матеріали, які не узгоджуються із загальновизнаними нормами сексуальної моралі, можуть ображати почуття інших людей, можливо – більшості, завдавати шкоди утвердженню обраного ними типу політичної системи чи способу життя. З іншого боку, заборони не є ні демократичним, ні ефективним способом вирішення проблем, особливо якщо вони стосуються значних груп людей зі своїми поглядами та інтересами. Тож тут є значне поле для просвітницької діяльності.
Одним із ключових правил демократії є змінюваність влади внаслідок волевиявлення громадян на виборах та готовність сторони, яка програла вибори, змиритися з поразкою і визнати владу, обрану більшістю населення. До визнання мають бути готові не лише конкуруючі групи політичної еліти, але й самі громадяни як виборці. Проте в цьому питанні, як видно з табл. 9, львів’яни, яких зазвичай вважають дуже “затятими” й ідеологічно заангажованими, виявились більше здатними проявити лояльність до “не свого” переможця, ніж донеччани: у Львові 50% респондентів готові співпрацювати з “не своїм” урядом, а 31% не готові, натомість у Донецьку – 58% – не готові і лише 14% – готові.
Табл. 10. Готовність до визнання перемоги політичного суперника і співпраці з ним респондентів Львова і Донецька (березень 2010, %)
| Львів | Донецьк | |
| В цілому так | 50 | 14 |
| В цілому ні | 31 | 58 |
| Байдуже | 9 | 12 |
| Важко відповісти | 10 | 16 |
Нерозуміння правил демократичної “гри”, нетерпимість до суперника можна би пояснити прихильністю до радикальних ідеологій. У даному випадку це, однак, не дуже спрацьовує, попри те, що відмінності в ідеологічних вподобаннях жителів Львова і Донецька є дуже значними (табл. 10). У Львові 23% населення підтримує лівоцентристську та ліві ідеології (не плутати з політичними партіями), із них лише 7% – соціалістичну й комуністичну. У Донецьку усі ідеології лівого спрямування підтримує удвічі більша частка міського населення (47%), а комуністичну й соціалістичну – майже в 4 рази більша (27%). Водночас 44% донеччан вагалися з відповіддю щодо своєї ідеологічної орієнтації, тоді як у Львові таких було лише 2%. Натомість 63% львів’ян вважають себе прихильниками трьох національно-орієнтованих ідеологій (християнсько-демократичної, націонал-демократичної та націоналістичної).
Табл. 11. Прихильність мешканців Львова і Донецька до певних ідеологічних течій (березень 2010,%)
| Львів | Донецьк | |
| Націонал-демократична | 34 | 2 |
| Соціал-демократична | 16 | 20 |
| Християнсько-демократична | 15 | – |
| Націоналістична | 14 | – |
| Соціалістична | 5 | 13 |
| Ліберальна | 5 | 3 |
| Ніяка | 5 | 2 |
| Комуністична | 2 | 14 |
| Інша | 2 | 2 |
| Важко відповісти | 2 | 44 |
Якщо з перерахованих у таблиці ідеологій виділити найбільш радикальні – націоналістичну та комуністичну, то частка їх прихильників серед мешканців Львова й Донецька буде однаковою: 14 відсотків львів’ян підтримують ідеологію націоналізму і рівно стільки ж донеччан – комуністичну. Інші ідеології, навколо яких зосереджений інтерес львів’ян (національно-демократична, соціал-демократична та християнсько-демократична) і донеччан (соціал-демократична і соціалістична) загалом достатньо помірковані і допускають компромісну позицію. Тож найбільш вірогідним поясненням великої різниці у ставленні до переможців – політичних суперників мешканців Львова і Донецька залишається припущення, що в основі лежить повсякденна культура мешканців двох міст, що зберегла значні нашарування попереднього історичного досвіду.
Порівняльне оцінювання теперішнього суспільно-політичного життя в Україні з життям у колишньому СРСР. Ставлення до недавнього радянського минулого у порівнянні з теперішнім часом є предметом нашого подальшого розгляду. Подивимося якою мірою і з яких саме питань позиції жителів Львова і Донецька подібні або ж відрізняються, коли йдеться про життя в СРСР і в незалежній Україні (табл. 9 і 10).
Табл. 12. Узагальнене порівняння життя в часи СРСР та в незалежній Україні жителями Львова і Донецька (березень 2010, %)
| Чого, на думку респондентів, було більше… |
в радянському минулому | за часів незалежності | ||
| Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | |
| Більше хорошого | 20 | 50 | 30 | 3 |
| Було всяке – і хороше, і погане | 51 | 42 | 48 | 58 |
| Більше поганого | 19 | 2 | 16 | 35 |
| Важко відповісти | 10 | 8 | 6 | 4 |
В історичній пам’яті донеччан, як бачимо, закарбувався винятково позитивний образ радянського минулого: 50% вважає, що там вони залишили більше хорошого і 42% – усяке: і хороше, й погане. За часів незалежності тільки 30% побачили більше хорошого, а 58% – і хороше, й погане. Зате більше поганого за радянських часів було на думку лише 5% донеччан, тоді як за роки незалежності – 35%. Остання цифра мала би спонукати до роздумів тих політиків і державних діячів, що шукають шляхів до міжрегіонального порозуміння і національної єдності, які, звичайно ж, пов’язані не тільки з пропагандистською чи просвітницькою роботою (масштаб і завдання цієї статті, на жаль, не дозволяють вдаватися в докладніші розмірковування на цю тему).
Як і можна було сподіватися, оцінка минулого й теперішнього життя львів’янами відрізняється наданням переваги періоду незалежності (30% вважають, що в незалежній Україні було більше хорошого, на противагу 20% – за радянської системи). Проте викликає здивування те, наскільки невеликою є ця перевага і наскільки багато людей у Львові – фактично половина – вважає, що і в минулому й тепер було і хороше, й погане (відповідно 51% і 48%), і ще доволі значна частина (відповідно 19 і 16%) думають, що за минулої і теперішньої системи було більше поганого. Тобто, зафіксоване нами позитивне сприйняття демократії, прагнення збудувати кращу політичну й суспільну систему не пов’язані із уже отриманим значним виграшем порівняно з минулими часами; це все поки що надії і пошук, що мав би розцінюватись політиками з демократичних сил як певний аванс, який ще потрібно відпрацювати.
Більш докладна картина, що ж саме негативного і позитивного за обох системах бачать жителі Львова і Донецька, показано на таблиці 12.
Таблиця 13. Порівняння ситуації в Україні сьогодні і в часи однопартійної радянської системи (березень 2010, %)
| Нинішня система | Попередня система | Немає різниці | Важко відповісти | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1. Ця система передбачає більше індивідуальної свободи | ||||
| Львів | 73 | 4 | 9 | 14 |
| Донецьк | 62 | 16 | 15 | 7 |
| 2. Ця система є кращою з точки зору забезпечення людям можливостей самовдосконалення | ||||
| Львів | 58 | 12 | 14 | 16 |
| Донецьк | 43 | 22 | 25 | 10 |
| 3. Ця система є кращою для створення ефективної економіки | ||||
| Львів | 42 | 17 | 14 | 27 |
| Донецьк | 26 | 39 | 20 | 15 |
| 4. У цій системі міліція та суди краще захищають права людей | ||||
| Львів | 9 | 21 | 42 | 28 |
| Донецьк | 5 | 26 | 49 | 20 |
| 5. У цій системі уряд справедливіше ставиться до людей | ||||
| Львів | 18 | 15 | 41 | 26 |
| Донецьк | 7 | 29 | 49 | 15 |
| 6. У цій системі уряд краще служить простим людям | ||||
| Львів | 14 | 18 | 40 | 28 |
| Донецьк | 9 | 26 | 48 | 17 |
| 7. У цій системі проста людина має більше можливостей вплинути на діяльність уряду | ||||
| Львів | 32 | 10 | 36 | 22 |
| Донецьк | 26 | 20 | 41 | 13 |
На користь нинішньої системи врядування, яка існує упродовж 20 років незалежності, і львів’яни (73%) і донеччани (62%), віднесли те, що за неї люди мають більше індивідуальної свободи. Цікаво, що майже третина донеччан вважають, що свободи або було більше за СРСР, або, що немає різниці (це наштовхує на філософські розмірковування про розуміння свободи громадянами пострадянських країн та можливо вказує на необхідність поглибленого вивчення цього питання засобами соціології). Достатньо високий відсоток жителів обох міст (14 і 16%) вагалися з відповіддю. Більшість (58%) львів’ян також вважає, що нинішня система створює кращі умови для самовдосконалення людини, хоча кожен четвертий львів’янин думає, що кращі умови або надавала попередня система, або немає різниці (разом – 26%). Теперішня система отримала також позначку “+” з питання про можливості самовдосконалення від більшості донеччан, але вже відносної (43 %). Майже з усіх інших питань відносна більшість респондентів з Донецька обирала відповідь “немає різниці”, а на другому місці за кількістю відповідей ішло “попередня система”. І багато в чому, хоч і не в усьому, їх підтримували львів’яни.
Певні розходження між респондентами з двох міст стосувалися того, яка система краще сприяє створенню ефективної економіки: 42% львів’ян думають, що теперішня, а 39% донеччан, що колишня. Так само львів’яни надали незначну перевагу теперішній системі перед колишньою у питанні більш справедливого ставлення до людей (18 проти 15%), а донеччани – навпаки (29% – колишня і лише 7% – теперішні). Однак у другому з цих питань більшість і тих, і інших притримувалися думки, що немає різниці. Невисоко оцінили як донеччани, так і львів’яни здатність сучасної політико-правової системи справедливо ставитись до простих людей, захищати їх права та служити їхнім інтересам. У Львові лише 16% респондентів наважилися стверджувати, що уряд краще служить простим людям в теперішній системі, тоді як 18% думають, що в попередній системі це робилося краще, 40% стверджує – “немає різниці” і 28% не могли визначитись. У Донецьку значно більше тих, хто надав перевагу попередній системі (29%) або зробив висновок, що немає різниці (48%). Майже однакові позиції зайняли опитувані з питань кращої роботи міліції і судів, надавши перевагу попередній системі (22 і 27%) або відзначивши “немає різниці” (42 і 49%).
І нарешті дуже важливе з точки зору демократії питання про те, у якій системі проста людина має більше можливостей вплинути на діяльність уряду. 36% львів’ян відповіли “немає різниці”, 32% – “в цій”, 22% не змогли визначитись і тільки 10% надали перевагу попередній. Відповіді респондентів з Донецька розподілились таким чином: 41% – “немає різниці”, 26% – “в цій”, 20% – “у попередній” і 13 % не змогли визначитись.
Проблема взаємовідносин громадянина з владою в умовах теперішньої системи було конкретизоване у даному опитуванні через два інші твердження, представлені в таблиці 13.
Табл. 14. Віра громадян у власну спроможність впливати на органи центральної та місцевої влади (Львів – Донецьк, березень 2010 р., %)
| центральна влада | місцева влада | |||||||
| В цілому згодні | В цілому не згодні | В цілому згодні | В цілому не згодні | |||||
| Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | Львів | Донецьк | |
| Такі люди, як я, не мають впливу на дії органів влади | 79 | 82 | 16 | 13 | 68 | 68 | 25 | 24 |
| Якщо я спробую висловити свою думку, мене вислухають | 24 | 16 | 65 | 73 | 33 | 27 | 56 | 58 |
З таблиці бачимо, що немає глибоких відмінностей у тому, як жителі Львова і Донецька оцінювали свої громадянські можливості впливати на центральні та місцеві органи влади та готовність чиновників відгукуватись на потреби народу. З твердженням “Такі люди, як я, не мають впливу на дії органів влади” стосовно центральної влади погодились 79% львів’ян і 82% донеччан, а 16 і 13% – не погодились. Щодо місцевої влади показники громадянської спроможності дещо вищі, але й тут по 68% респондентів у кожному місті заявили, що не мають впливу на дії місцевої влади, а 24 і 23% відповідно сподіваються, що можуть. При більш поміркованому формулюванні запитання про взаємодію урядовців з громадянами, коли перші мають бодай вислухати других, маємо дещо більші відмінності між містами: 24% респондентів зі Львова думають, що якщо вони спробують висловити свою думку урядовцям центральних органів влади, то їх вислухають, а в Донецьку так вважає 16% опитаних. Стосовно місцевої влади ствердних відповідей, як і слід було очікувати, в обох містах виявилося трохи більше і знову з перевагою Львова: 33% проти 27%. Якщо ж узагальнити, то менше третини міських жителів Львова і Донецька сподіваються на конструктивний діалог з представниками влади, що є свідченням невідповідності поведінки українських чиновників усіх рівнів стандартам демократичного врядування.
Інше питання, а наскільки самі громадяни докладають зусиль, щоби бути почутими: чи звертаються вони в органи влади, чи беруть участь у громадській діяльності, чи проявляють свою громадянську позицію під час виборів. Такі питання також були в полі зору наших соціологів і ось які вони отримали відповіді на них у Львові і Донецьку.
Табл. 15. Громадянська позиція та громадська участь: належність жителів Львова і Донецька до професійних або громадських організацій (березень 2010, %)
| Тип організації | Належать (%) | |
| Львів | Донецьк | |
| Товариство або професійна організація, пов’язана з родом занять | 11 | 11 |
| Організації поза професійними інтересами (оздоровчі, культурні та інші) | 11 | 2 |
| Громадська організація, пов’язана з вирішенням місцевих або загальнодержавних справ |
6 | 1 |
У принципі нічого нового не додала нам отримана інформація про участь жителів Львова і Донецька в громадських організаціях, хіба що підтвердила вищу активність львів’ян. Донеччани, як бачимо з табл. 15, беруть участь переважно у професійних об’єднаннях, і лише дуже незначний відсоток належить до аматорських, суспільно-зорієнтованих та інших організацій позапрофесійної сфери. Менш активні вони й у передвиборчий період у відстоюванні свої переконань та політичних прихильностей (табл.16). Що ж стосується звернень до посадових осіб і депутатів, то тут показники по Львову і Донецьку майже однаково низькі. Тобто, з одного боку громадяни відчувають, що не мають впливу на владу, а з іншого боку їхня низька активність, можливо й не здатна привести до більшого впливу.
Табл. 16. Свідчення респондентів Львова і Донецька про дії, що є виявом їхньої громадянської позиції ( березень 2010, %)
| Спроби прояву громадянської активності | Здійснювали | |
| Львів | Донецьк | |
| В час виборчих кампаній намагався переконати інших людей (співробітників, друзів, родичів) голосувати за певного кандидата або партію | 33 | 24 |
| Протягом останнього року звертався до свого депутата в верховній по допомогу раді в якійсь проблемі | 2 | 2 |
| Протягом останнього року звертався до якоїсь посадової особи уряду України за допомогою з якоїсь проблеми | 3 | 1 |
| Протягом останнього року звертався до якоїсь посадової особи у місцевих органах влади з якоїсь проблеми | 12 | 12 |
Висновки. Підсумовуючи сказане, слід зазначити наступне. Ще в середині 1990-х років соціологи виявили, що попри значні політичні й ідеологічні розходження, населення різних регіонів країни має схожі – загалом позитивні – орієнтації стосовно економічних ринкових реформ. Тепер практично те саме можна сказати й про демократію, принаймні, оскільки це стосується двох, за загальним визнанням найбільш політично віддалених міських громад – львівської та донецької. Попри певні нюанси, саме демократія визнається найбільш прийнятним політичним ладом для України, а розвиток у напрямі демократії з 2005 р. був найпоширенішою у громадській думці характеристикою України, принаймні до березня 2010 р. Різка зміна оптимістичних настроїв щодо демократичності України на песимістичні відбулася у 2011 р. на Львівщині.
Опитані громадяни в обох містах показали відносно непогану обізнаність з багатьма механізмами і принципами демократії, заявляли про свої вимоги підзаконності діяльності владних інституцій та осіб при владі, критично оцінювали свої теперіші можливості впливати на владу. Проте розуміння таких питань, як обов’язкове врахування інтересів меншості, готовність визнати владу «не свого» представника, який отримав більшість голосів на виборах, толерантність тощо не повністю відповідають демократичним стандартам, а в окремих випадках (особливо в Донецьку) і зовсім їм не відповідають. Низькою є громадська залученість опитаного населення міст, а відповідно на низькому рівні перебуває і їхня громадянська спроможність, що виражається у суб’єктивно усвідомлюваній нездатності впливати на владу – центральну, і трохи меншою мірою – на місцеву.
У більшості випадків львів’яни показали вищий рівень демократичної свідомості, але – що є доволі несподіваним результатом нашого дослідження – відмінності між Львовом і Донецьком у питанні демократичних оцінок і сподівань є значно меншими, ніж зазвичай прийнято думати.
Враховуючи тему і обсяг цієї публікації в ній не піднімались питання найбільших розходжень у громадській думці населення двох міст, таких як прихильність до різних політичних сил, зовнішньополітичні орієнтації, оцінка Помаранчевої революції і ролі та значення політичних діячів, вибір і оцінка інших державних і культурних символів та національних героїв. Вони справді є глибокими, у тому числі й за результатами аналізованих тут опитувань. Однак у питаннях демократичного вибору, а навіть – що було доволі несподіваним – оцінки життя за колишньої радянської системи і в незалежній Україні, ніяких надзвичайних контрастів не було виявлено.
Суб’єктивне взаємне ставлення жителів цих двох міст один до одного також є позитивним (табл. 17), а рівень загальнодержавного патріотизму можна назвати задовільним.
Табл. 17. Взаємне ставлення жителів Львова і Донецька ( березень 2010)
| Питання: Яке Ваше ставлення… | До жителів Львова
(% відповідей донеччан) |
До жителів Донецька
(% відповідей львів’ян) |
| Загалом позитивне | 79 | 88 |
| Загалом негативне | 11 | 7 |
| Важко визначитись | 10 | 5 |
На питання, чи мають вони почуття гордості за те, що є громадянами України, тільки 14% донеччан і 3% львів’ян сказали “Загалом, ні”. “Загалом, так” відповіли 88% львів’ян і 64% донеччан, а “частково так, частково ні” – 9% львів’ян і 22% донеччан. Звідси можна зробити висновок про непогані перспективи подолання нинішніх авторитарних тенденцій і в перспективі – побудови демократичної держави спільними зусиллями громадян з усіх регіонів України – за умови вироблення розумної програми досягнення консенсусу щодо питань, пов’язаних з ідентичністю (мови, історії, державних символів і героїв, а також зовнішньополітичних орієнтацій), щодо яких існують суттєві розходження. Але обговорення цих питань, зрозуміло, виходять за межі даної статті.
[1]. Основи демократії. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. А.Ф. Колодій. Третє видання, оновлене і доповнене. – Львів: Астролябія, 2009. – C. 584-589.
[2]. Копатько Е. Донецк – Львов: полюса раздора или составные успеха? [Интернет-ресурс] / Е. Копатько : в двух частях // Вголос. – 20.04.2010; 22.04.2010 – Режим доступа: http://www.vgolos.com.ua/politic/6400.html; http://www.vgolos.com.ua/politic/6401.html.
[3]. Львівщина на порозі ХХІ століття. Соціальний портрет [Текст] : монографія / С. А. Давимука, А. Ф. Колодiй , Ю. А. Кужелюк, В. М. Подгорнов, Н. Й. Черниш. – Львів: Інститут регіональних досліджень, 2001. – С. 9-14.
[4]. Фукуяма Ф. Примат культури // Незалежний культорлогічний часопис “Ї”. – Число 21: Громадянське суспільство. – 2001. – С. 48-49.