22 грудня на Майдані в Києві було оголошено про утворення Народного об’єднання Майдан (НОМ). Почалося формування його осередків. Першим конфліктним питанням, яке постало у Львові, було питання про те, яку роль у ньому мають відігравати політики і громадськість, зокрема студенти, які започаткували львівський Майдан і були його основною силою. Після того, як народний депутат Ірина Сех повідомила, що у Києві погодили десять осіб, які стануть співголовами ради «Майдану» на Львівщині, почалися суперечки про розподіл «портфелів» у його керівних органах. Виникла загроза, що об’єднання творитимуть згори, за зразком такого собі «комсомолу» – з його численними осередками і, як заявляв Юрій Луценко, 10-мільйонним членством. Але комсомол би ніколи б не був такою всеосяжною організацією, якби не примус, а примус здатен повністю вбити ініціативу.
Євромайдан показав неочікувано високу здатність українців до швидкої самоорганізації, їхню креативність і готовність приносити в жертву суспільній справі час, гроші і навіть своє здоров’я. Політики можуть усе це притлумити, змарнувати, якщо почнуть усе узгоджувати за допомогою нардепів.
Хто сказав, що НОМ має бути організацією, яка спирається на територіальні осередки («майдани» і «майданчики»), а не на багаторівневу, різношерсту мережу інституцій громадянського суспільства, зацікавлених у змінах і здатних діяти на користь змін – від аналітичних центрів до благодійних і просвітницьких організацій? Звичайно, це стосується й новоутворених об’єднань, не обов’язково великих, але обов’язково активних та безкорисливих. Навіщо ця вертикаль («У Києві погодили»)? Чому не задіюють уже чинні ГО, а хочуть творити «Майдани», очевидно, з нових людей? До речі, неорганізоване студентство могло би теж утворити свої НДО і в їх складі стати членами НОМ.
На мій погляд, щоб у НОМа було майбутнє, він має будуватися і діяти по-новому. Старі схеми творення політики, великою мірою популістської, маніпулятивно-імітаційної, привели до сьогоднішнього сумного стану нашого суспільства. Теперішні політики звикли гратися в політику, а не робити політику. Громадянське суспільство більше націлене на роботу, на зміну правил гри і виникнення нової якості життя. І тому я, як і всі учасники передачі (і телеглядачі!) були за те, щоб НОМ був насамперед об’єднанням громадян, які використовують політиків для досягнення свої цілей, а не навпаки. Однак, здається, палку перегнули в інший бік. До обговорення ролі політиків та політичних цілей Майдану справа не дійшла. Пан Добродомов міцно тримав віжки в своїх руках і жорстко спрямовував дискусію до такого висновку: студенти можуть усе. Політики = 0, бо, мовляв, з політиками ми вже робили одну революцію і з того нічого не вийшло…
На це можу сказати тільки те, що усякі спрощення погані, а найгіршим є спрощення суспільних процесів, у тому числі такої актуальної (навіть для розвинених країн світу) проблеми як сполучення можливостей політичних структур і громадянського суспільства, сполучення елементів представницької і прямої демократії.
Без політиків обійтися не можна, нові не народяться за кілька днів, чи навіть місяців, а тому треба співпрацювати з тими, що є, впливати на них і примушувати їх бути партнерами інших осередків громадянського опору, а не його провідниками, бо вони такими не є! Без критики дій політиків така переорієнтація неможлива, а тому політикам треба заспокоїтись і слухати та слухатись людей. Але й людям замість політичного нігілізму, треба навчитись цінувати політиків за їх ділами. А ще цінувати думки експертів – як українських, так і зарубіжних, які зараз пропонують чимало слушних ідей і сценаріїв.
Дуже популярним серед студентства і молодих громадських діячів є ідея про те, що тепер маємо міняти не лише людей при владі, а й систему. Це дуже правильно. Але зміна суспільної системи, створення нового конституційного ладу – це дуже складна і тривала робота, завдання для УСЬОГО суспільства, а не якоїсь однієї його групи.