Антоніна Колодій “Етно-національні відмінності і проблеми становлення громадянської нації (за матеріалами соціологічних опитувань у Львівській області)” // В кн. : Розвиток України у регіональній перспективі. Політичні, економічні і соціальні проблеми регіоналізації. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США. Харків, 25-27 травня 2001 р. – Київ: Стилос, 2002. – С. 171-195.
Україна, як і більшість сучасних держав, є поліетнічною країною за складом свого населення. “Держава є етнічно поділена, проте не багатонаціональна, якщо до неї входять дві або більше відмінних етнічних груп, кожна з яких, тим не менше, здатна поділяти (визнавати) загальну національну ідентичність”[1, p.127]. Етнічні групи в етнічно поділеній державі, за загальним правилом, не мають територіальних претензій і не націлені на створення самоврядних політичних одиниць. Наявність загальнонаціональної ідентичності, що поділяється усіма, свідчить про сформованість громадянської (civic) або, як у нас прийнято говорити, політичної нації.
Зрозуміло, що за наявності власної держави, українська нація набуватиме рис громадянської. Фактор поліетнічності, при достатньому осмисленні реальної ситуації в державі, при проведенні грамотної етно-національної політики, що толерантно розв’язує усіх міжетнічні суперечності, не повинен створювати перешкоди на шляху утвердження самосвідомості єдиної політичної спільноти. Та щоб це відбулося, етнологам в Україні важливо вивчити багатоманітні шляхи, якими різні суспільства справляються з етнічною і культурною різноманітністю, окреслити діапазон вибору тих засобів, які допомогають узгодити суперечливі вимоги універсальності та різноманітності, а відтак, пристосувати ці загальні знання до особливостей ситуації в Україні: існуючої тут міри міжетнічних розходжень у поглядах на різні аспекти суспільного життя й політики, спонук та перешкод на шляху формування загальнонаціональної ідентичності, а отже й політичної нації на засадах громадянства.
Спільна ідентичність формується внаслідок усвідомлення усіма громадянами держави, що Батьківщина у них одна і що, як писав Вячеслав Липинський, українцем є кожний, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією; щоб з різних племен, рас і вір постала одна українська держава. Проте шлях до міжетнічного порозуміння і злагоди лежить через роки співпраці задля розвитку суспільства й держави, досягнення кращого життя для усіх її громадян. Поки що ж, через короткий термін існування незалежної держави, через негативний вплив неподоланої системної кризи та деякі (внутрішні і зовніші) чинники, загальноукраїнська ідентичність представників інших етносів ще не стала стійким “доповненням до” чи “надбудовою над” ідентичностями етнічними. У свідомості людей домінують уявлення, пов’язані з колишнім трактуванням нації в СРСР як етнічної спільноти. Стійкість таких уявлень підсилюється відмінностями в ідеологічних та зовнішньополітичних орієнтаціях різних етнічних груп, їх неоднаковим ставленням до теперішньої влади (людей та інститутів), до перспектив розвитку української нації і держави.
Розуміння проблем становлення громадянської нації в Україні (і національних проблем взагалі) представниками різних етно-національних груп, їх громадянська налаштованість та політична орієнтація, їх ставлення до існуючих у суспільстві проблем будуть проаналізовані в роботі на матеріалах соціологічного опитування, проведеного Українським центром вивчення громадської думки “Соціоінформ” у Львівській області у 2000 р. Це вже третє таке опитування. Аналіз перших двох було опубліковано в книзі “Львівщина-98. Соціальний портрет у загально-українському контексті” [2].
У січні 2000 р.було опитано 1200 осіб, у тому числі: українців 1118 (93,17%); росіян 59 (4,92); представників інших груп 19 осіб (0.33 %) і 4 особи, які віднесли себе до людей, для яких національність не має значення. Виділені в окрему колонку, вони, звичайно, складають надто малу групу для будь яких статистичних узагальнень. Частково це стосується й групи “інші”. Крім того, у багатьох таблицях заради стислості я не наводжу даних щодо “населення в цілому”, тому що через кількісне переважання українців ці показники істотно не відрізняються від показників по групі українців.
Отже, порівняння в основному стосуватиметься українців та росіян, оскільки проблеми в Україні загалом і на Львівщині зокрема найчастіше виникають у стосунках української влади та української громади з громадою російською та почасти, якщо говорити про Україну в цілому, — російськомовною частиною української нації. Російська етно-національна меншина є найчисельнішою (за даними перепису 1989 р. вона становила 22,1% населення України). А крім того, як справедливо зазначає О. Майборода, вона є винятково цікавою з погляду етнополітологічної науки, яка має нагоду дослідити феномен перетворення групи – представника панівної більшості наддержави на етнічну меншину [3, с. 3- 4].
Процес цієї трансформації, як і інші етнічні процеси на Львівщині (і в Галичині в цілому) безперечно мають свою специфіку. В тих аспектах, які нас цікавлять у зв’язку з темою даної статті, ця специфіка проявляється насамперед через дві протилежні за змістом характеристики:
─ через видиму для всіх (і роздмухувану деякими політичними силами) загостреність міжетнічних, передусім українсько-російських стосунків;
─ через далеко не очевидну для широкого загалу, але підтверджену фактичним матеріалом цього та інших досліджень, значну “просунутість” процесу формування загальноукраїнської самосвідомості у Львівській області.
У цій статті я зупинюся на питаннях: а) оцінки представниками різних етно-національних груп ступеня єдності та патріотичності населення України, розуміння ними проблем сучасного етнонаціонального розвитку; б) ставлення етнічно-національних груп до проблем суспільного життя, української державності і демократії, розвитку української нації; в) відмінностей в ідейно-політичних орієнтаціях та громадянській налаштованості цих груп; г) певних проявів тенденції до формування загальної української національної ідентичності у людей, що не є етнічними українцями (головно, росіян).
Громадська думка жителів Львівщини про ступінь єдності та патріотичності українського суспільства.
Перш ніж аналізувати міру гомогенності та гетерогенності свідомості етно-національних спільнот, подивимось, які оцінки рівню єдності українського суспільства дають наші респонденти на рівні суб’єктивних суджень.
Таблиця 1. Оцінка населенням Львівщини cтупеня єдностi укpаїнського cуспiльства.
| Питання: Як би Ви охаpактеpизували cтупiнь єдностi укpаїнського cуспiльства? | Усі опитані | Українці | Росіяни |
| 1 Високий | 2,75 | 2,59 | 1,69 |
| 2 Достатньо високий (вище сеpеднього) | 7,42 | 7,87 | 1,69 |
| 3 Сеpеднiй | 30,92 | 31,13 | 30,51 |
| 4 Достатньо низький (нижче сеpеднього) | 19,17 | 19,32 | 16,95 |
| 5 Hизький | 25,67 | 25,94 | 20,34 |
| 6 Дуже низький | 10,33 | 9,48 | 25,42 |
| 9 ВВ/HВ | 3,75 | 3,67 | 3,39 |
| Всього | 100,00 | 100,00 | 100,00 |
Дані, представлені в таблиці 1 засвідчують, що понад 30% населення Львівщини оцінює ступінь єдності українського суспільства як середній. Трохи більше 3% не мають власної думки з цього питання. А решта, що складає майже 2/3 жителів регіону, дуже диспропорційно розподілилися між тими, хто вважає консолідованість українського суспільства високою або достатньо високою (10,17% усіх опитаних) та тими, хто її вважає достатньо низькою, низькою та дуже низькою (55,17% усіх опитаних).
Кидається у вічі, що серед росіян, які складають найбільшу етнічну меншину як в Україні в цілому, так і у Львівській області, відсоток тих, хто оцінює єдність українського суспільства як дуже низьку значно більший (він дорівнює 25,42% при 9,48% серед українців), а відсоток тих, хто оцінює її як високу та досить високу — значно менший (3,38% проти 10,46%), ніж серед українців. Відповідно відрізняється й загальна частка тих, хто оцінює рівень єдності в негативних термінах. Його вважають достатньо низьким, низьким та дуже низьким 54,74% українців і 62,71% росіян. Можна припустити, що песимічніші оцінки становища в Україні, так само як критичніше ставлення до влади й української державності представників російської етнічної групи (про що йтиметься далі), відображає певну ступінь відчуженості росіян від політики та громадського життя в Україні.
Відмінності в позиціях українців та росіян помітні не лише в оцінці стану єдності, а й у визначенні чинників, які об’єднують або, навпаки, роз’єднують населення України на сучасному етапі. Щоб предстатвити їх у менш-більш стислій формі, скористаємось узагальненнями таблиць 2 та 3.
Таблиця 2. Рейтинг чинників, що єднають людей в Україні (перша п’ятірка і перша десятка найповажніших чинників)
| українці | росіяни |
| 1. Загальнi тpуднощi життя | 1. Загальнi тpуднощi життя |
| 2. Вipа у кpаще майбутнє | 2. Спiльна iстоpiя, теpитоpiя пpоживання |
| 3. Спiльна iстоpiя, теpитоpiя пpоживання | 3. Вipа у кpаще майбутнє |
| 4. Мова спiлкування | 4. Hезадоволення владою |
| 5. Hацiональна пpиналежнiсть | 5. Сiмейнi i дpужнi почуття |
| 6. Релiгiя (вipосповiдання) | 6. Hамip спiльно долати тpуднощi |
| 7. Hезадоволення владою | 7. Мова спiлкування |
| 8. Патpiотичнi почуття гpомадянина Укpаїни | 8. Вiдчуття втpати ноpмального життя |
| 9. Hамip спiльно долати тpуднощi | 9. Стpах пеpед майбутнiм |
| 10. Сiмейнi i дpужнi почуття | 10. Патpiотичнi почуття гpомадянина Укpаїни |
Немає нічого дивного, що в умовах загальносистемної кризи на перше місце серед об’єднуючих чинників вийшли “загальні труднощі життя”. На це вказали 44,1% українців та 45,76% росіян. Природним є й те, що після цього українці відзначили чинники, пов’язані з національними сподіваннями (“віра у краще майбутнє”) та націотворчими ознаками: “спiльна iстоpiя”, “теpитоpiя пpоживання”, “мова спiлкування”, “нацiональна пpиналежнiсть”. Для росіян “мова спiлкування” (13,56%), “нацiональна пpиналежнiсть” (3,39%) відійшли відповідно на 7 і 13 місце (адже поки що національність у свідомості людей асоціюється передовсім з етнічним походженням, а не з громадянством). Натомість у першу п’ятірку попав такий “від’ємний” чинник як “незадоволення владою”, підсилений у другій п’ятірці “вiдчуттям втpати ноpмального життя” та “страхом перед майбутнім”, які також відмічені росіянами серед 10 найголовніших чинників, що об’єднують людей в Україні (очевидно в тому значенні, що вони є спільними для більшості з них). Показово, що жоден з від’ємно забарвлених чинників не увійшов до першої десятки об’єднуючих сторін життя у відповідях українців.
У відсотковому вимірі позиції українців і росіян є найдальшими в оцінці об’єднуючої ролі нацiональної пpиналежності (це відмітили 17,62 українців та 3,39% росіян), мови спiлкування (20,93 та 13,56%), релігії (17,17% українців та 8,47% росіян). Відповідь “ніщо не ооб’єднує” вибрали 2,77% українців та 10,17% росіян.
13,24% українців і 10,17% росіян відмітили консолідуючий вплив “патpiотичних почуттів гpомадянина Укpаїни”. Зрозуміло, що єдність, консолідованість українського суспільства та патріотизм громадянина України — це показники, що позитивно корелюють між собою. Тобто, при більшому згуртуванні народу мав би зростати і його патріотизм, а патріотичні почуття, у свою чергу, сприяли б подальшій консолідації суспільства. На даному етапі, на жаль, обидва ці показники ще не досягли того рівня, який міг би гарантувати стійкість української національної держави, незагроженість її незалежності та зростаючу консолідованість української політичної спільноти.
Таблиця 3. Оцінка населенням Львівщини cтупеня патріотичності населення країни в цілому та жителів Західного регіону.
| Ступiнь патpiотичностi | В Україні в цілому | У вашому регіоні | ||||
| Усі опитані | Українці | Росіяни | Усі опитані | Українці | Росіяни | |
| 1 Високий | 3,58 | 3,67 | 1,69 | 13,58 | 13,77 | 8,47 |
| 2 Достатньо високий (вище сеpеднього) | 11,58 | 11,81 | 8,47 | 18,08 | 17,89 | 22,03 |
| 3 Сеpеднiй | 35,17 | 34,97 | 38,98 | 38,75 | 39,00 | 37,29 |
| 4 Достатньо низький (нижче сеpеднього) | 19,67 | 19,68 | 18,64 | 11,75 | 11,90 | 10,17 |
| 5 Hизький | 19,17 | 19,23 | 20,34 | 10,17 | 9,93 | 13,56 |
| 6 Дуже низький | 7,17 | 6,89 | 10,17 | 3,58 | 3,40 | 5,08 |
| 9 ВВ/HВ | 3,67 | 3,76 | 1,69 | 4,09 | 4,11 | 3,39 |
Оцінка рівня патріотичності населення України та західного регіону, що відображена в табл. 3, засвідчує дещо оптимістичніший погляд на це питання респондентів-українців, ніж респондентів-росіян. Проте відмінності тут значно менші, ніж коли йшлося про рівень єдності ураїнського суспільства. Крім того, як усе населення Львівщини (без поділу за етнічною ознакою), так і представники двох найбільших етнічних спільнот оцінюють патріотичність населення України дещо вище, ніж його єдність. Ступінь патріотичності населення України вважають достатньо низьким, низьким та дуже низьким 46% усіх опитаних, а ступінь єдності — 55 % .
Значно вищою, порівняно з Україною в цілому, є оцінка респондентами (як росіянами, так і українцями) рівня патріотичності населення західного регіону. Понад 30% вважають цей рівень високим та достатньо високим, близько 39% — середнім і 25,5% достатньо низьким, низьким та дуже низьким. Ці дані підтверджують той загальновідомий факт, що західні області України, а особливо Галичина, завжди були центром не тільки національних, але й антикомуністичних, антитоталітарних настроїв та рухів. Орієнтація на національне відродження, готовність захищати національні пріоритети в політиці — відмінна риса цього регіону.
Водночас неоднакове ставлення населення різних регіонів України до національних цінностей, а також до незалежності України — один із найголовніших факторів підриву загальносуспільної єдності, свідчення того, що Україна перетворюється, але ще не перетворилася в стійку політичну спільноту. Про це, зокрема, пише В. Зіммерман, на думку якого “найбільшого удару по припущенню щодо незаперечного існування політичної спільноти в Україні завдають ставлення українців до незалежності…” [4, p. 47].
Розпад СРСР та розвиток української нації очима етно-національних груп
Вивчаючи соціологічний матеріал Львівщини під кутом зору міжетнічних розмежувань, легко помітити, що найбільше відбиваються на розмежуванні двох основних етнічних груп Львівщини: українців та росіян — фактично ті самі ознаки, які ділять Україну на Схід і Захід, Правобережжя та Лівобережжя. Так, М. І. Белецький і А. К.Толпиго прийшли до висновку, що головними диференціюючими факторами є ставлення до відновлення СРСР, відродження української нації, перетворення російської мови на другу державну мову [5]. За даними нашого опитування, виразними лініями поділу є ставлення представників різних етнічних до груп до розпаду СРСР, до незалежності української держави та до відродження української нації.
Таблиця 4. Ставлення представників різних етнічних до груп до розпаду СРСР.
| Питання: В цiлому pозпад СРСР був для Укpаїни позитивною подiєю? | Українці | Росіяни | Інші | Усі опитані |
| 1 Повнiстю згiдний | 56,62 | 27,12 | 42,11 | 54,92 |
| 2 Швидше згiдний | 26,83 | 33,90 | 21,05 | 27,08 |
| 3 Швидше не згiдний | 7,96 | 18,64 | 26,32 | 8,75 |
| 4 Повнiстю не згiдний | 3,13 | 10,17 | 5,26 | 3,50 |
| 9 ВВ/HВ | 5,46 | 10,17 | 5,26 | 5,75 |
| Усього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
Розпад СРСР вважають більшою або меншою мірою позитивним явищем для України 83,45% українців і 61,02% росіян Львівської обл. Не погоджуються з цією думкою 11,09% українців і 28,8% росіян. Серед росіян значний відсоток (у два рази більше, ніж серед українців), тих, що коливаються. Слід при цьому однак враховувати, що позиція росіян, яка тут істотно відрізняється від позиції українців, ще більше відрізняється від позиції росіян в інших регіонах України, особливо на півдні та сході держави. А позитивне ставлення до розпаду СРСР 82% відсотків усіх опитаних обумовлює специфічний клімат області, її провідну роль в процесах національного відродження.
По-різному дивляться представники української та російської спільнот і на те, як, навкруг якого ядра має консолідуватись українська нація (табл. 5)
Таблиця 5. Уявлення населення Львівщини про головний націотворчий елемент
української нації.
| Твердження: Ядpом укpаїнського наpоду є укpаїнська нацiя | Усе населення | Українці | Росіяни | Інші |
| 1 Цiлком погоджуюся | 62,58 | 64,31 | 37,29 | 42,11 |
| 2 Частково погоджуюся | 20,17 | 19,68 | 28,81 | 26,32 |
| 3 I так, i нi | 10,33 | 9,66 | 22,03 | 10,53 |
| 4 Частково не погоджуюся | 1,92 | 1,88 | 3,39 | 0,00 |
| 5 Цiлком не погоджуюся | 2,92 | 2,42 | 5,08 | 21,05 |
| 6 ВВ/HВ | 2,08 | 2,06 | 3,39 | 0,00 |
Отже, 16% українців і майже 34% росіян Львівщини або не вважають українську (в даному випадку, зрозуміло, етнічну) націю ядром українського народу, або не мають з цього питання певної відповіді, кажучи “і так, і ні”. І це одна з найбільш гострих проблем формування громадянської нації в Україні. На мою думку, процеси національної консолідації в Україні не набудуть сили доти, доки в повітрі витатиме дилема: формувати громадянську націю навкруг українського етнічного ядра чи пристати на пропозиції, що постійно лунають з Південно-Східного регіону країни щодо офіційного визнання двомовності, а значить і фактичної двонаціональності держави. Як справедливо зазначає Тарас Кузьо, другий шлях навряд чи допоміг би зміцнити українську націю й державу, бо замість формування політичної нації, що охоплювала б усе громадянство, це призвело б до постання “двох Україн” зі своїми етнічними націоналізмами, до неминучих сепаратистських тенденцій, про що свідчить розвиток Бельгії або Канади [6].
Загалом же складається враження, що у свідомості значної частини людей домінують уявлення, пов’язані з колишнім трактуванням нації в СРСР як етнічної спільноти. Стійкість таких уявлень підсилюється відмінностями в ідеологічних та зовнішньополітичних орієнтаціях різних етнічних груп. Важливо, однак, що уже тепер з’являються, принаймні на Львіщині, перші ознаки формування загальнонаціональної ідентичності, а отже й
переспективи становлення політичної нації на засадах громадянства.
Етно-національні ідентичності на Львівщині (“паспортна” й реальна ідентифікація).
Якою ж є картина етно-національних та етно-культурних (мовних) ідентичностей населення Львівщини, якою мірою офіційна (за паспортом) національна приналежність збігається з етно-соціальною та етно-культурною самоідентифікацією респондентів? Про це говорять дані таблиць 6 і 7.
Таблиця 6 . З якою соцiально-етнiчною гpупою Ви себе ототожнюєте?
| Усі опитані 1200 |
українці 1118 |
росіяни 59 |
інші 19 |
Нац. не має знач. 4 |
||
| 1 З укpаїнцями | 1127 | 93,92 | 98,39 | 30,51 | 47,37 | 0,00 |
| 2 З pосiянами | 43 | 3,58 | 0,72 | 55,93 | 0,00 | 50,00 |
| 3 З pадянськими людьми | 9 | 0,75 | 0,18 | 5,08 | 21,05 | 0,00 |
| 4 З поляками | 3 | 0,25 | 0,09 | 0,00 | 10,53 | 0,00 |
| 5 З поpядними людьми будь-якої нацiональностi | 2 | 0,17 | 0,09 | 1,69 | 0,00 | 0,00 |
| 6 З євpеями | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 7 З вipменами | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 8 З латишами | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 9 ВВ/HВ | 11 | 0,92 | 0,45 | 6,78 | 0,00 | 50,00 |
| 10 З татаpами | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 11 З космополiтами | 1 | 0,08 | 0,09 | 0,00 | 0,00 | 0,00 |
Таблиця 7. До якої мовноетнiчної гpупи Ви себе вiдносите?
| Усі опитані 1200 |
українці 1118 |
росіяни | інші 19 |
Нац. не має знач. 4 |
||
| 1 До укpаїномовних укpаїнцiв | 1099 | 91,58 | 97,14 | 5,08 | 47,37 | 25,00 |
| 2 До pосiйськомовних укpаїнцiв | 37 | 3,08 | 1,88 | 23,73 | 5,26 | 25,00 |
| 3 До pосiйськомовних pосiян | 22 | 1,83 | 0,00 | 35,59 | 5,26 | 0,00 |
| 4 До укpаїномовних pосiян | 26 | 2,17 | 0,36 | 35,59 | 0,00 | 25,00 |
| 5 До укpаїномовних полякiв | 3 | 0,25 | 0,00 | 0,00 | 15,79 | 0,00 |
| 6 До польськомовних укpаїнцiв | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 7 До укpаїномовних вipмен | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 8 До укpаїномовних латишiв | 1 | 0,08 | 0,00 | 0,00 | 5,26 | 0,00 |
| 9 ВВ/HВ | 10 | 0,83 | 0,63 | 0,00 | 10,53 | 25,00 |
Як бачимо, офіційна та реальна етно-національна ідентифікації не співпадають — на користь української нації. Людей, котрі відчувають себе українцями, на Львівщині є більше, ніж українців за паспортом. Західноукраїнські області, а особливо Галичина, відрізняються під цим оглядом від решти України тим, що тут сильніше розвинені національна свідомість, національна гідність та відчуття потреби у власній державності серед українців; українська мова та культура є домінуючими. Під впливом цих умов модифікувались культурно-психологічні риси та моделі поведінки росіян та представників інших етнічних груп.
Те, що майже всі українці ідентифікують себе таки з українцями, причому 97,14% — з україномовними українцями, сприймається як річ очевидна і така, що не потребує соціологічного аналізу. А от те, що 30,51% росіян за першою ознакою (етно-соціально ідентифікація) і 28,81% — за другою (етно-культурна ідентифікація) — також вважають себе українцями (5,08% україномовними і 23,73% російськомовними) — це вимагає подальшого вивчення як процес формування у свідомості громадян України, незалежно від їх етнічного походження, єдиної загальноукраїнської національної ідентичності в межах незалежної держави.
Зовнішньополітичні орієнтації етнічних груп Львівщини
Водночас, зберігаються різні або й протилежні оцінки та прихильності етно-національних груп у таких сферах як зовнішньо-політична діяльність держави і партійно-ідеологічні орієнтації.
Зовнішньо-політичні пріоритети є однією з найголовніших ліній розмежування регіонів України; вони ж ділять і етно-національні групи Львівщини. Відмінність проявляється як у поглядах на майбутнє входження до військових і політичних союзів, так і в оцінці результатів (з точки зору їх сприятливості чи несприятливості для України) тієї зовнішньої політики, яку тепер проводить українська держава. Відповідаючи на питання: Як Ви вважаєте, що кpаще для Укpаїни? — 39,98% українців і 67,80% росіян обрали відповідь “Hе входити у вiйськовi союзи та спiвпpацювати однаково як з HАТО, так i з Росiєю”. Прихильників нейтралітету, як бачимо, багато в обох спільнотах, проте в російській — в 1,7 раза більше, ніж в українській. Натомість серед українців значно більше прихильників входження до НАТО: 43,11% проти 13,56% серед росіян. Відсоток бажаючих “пpиєднатися до вiйськового союзу СHД” дуже малий і майже не залежить від етнічної приналежності (5,10% українців та 6,78%), а частка тих, хто не визначився — майже абсолютно однакова (11,92 та 11,81%).
Дуже великими є розбіжності у баченні майбутніх стосунків України з Росією та Білоруссю. З таблиці 8 видно, що близько 60% українців Львівщини вважають, що з Росією та Білоруссю відносини “повиннi бути такими ж як і з iншими деpжавами – з закpитими коpдонами, вiзами, митницями”. З цим однак погоджується ледь більше, як 10% росіян. І навпаки: 74,58% росіян вважають, що “Укpаїна, Росiя та Бiлоpусiя повиннi бути незалежними, але дpужнiми деpжавами – з вiдкpитими коpдонами, без вiз та митниць”, а серед українців так думає удвічі менший (хоч також значний!) відсоток громадян — 35,96%. Мізерний (1,16%) відсоток українців підтримує ідею приєднання до союзу Росiї та Бiлоpусiї, але й серед росіян Львівщини таких мало: 8,47%.
Таблиця 8. Якими Ви хотiли б бачити взаємовiдносини Укpаїни з Росiєю та Бiлоpуссю?
| усе населення | українці | росіяни | інші | |
| Вони повиннi бути такими ж як і з iншими деpжавами – з закpитими коpдонами, вiзами, митницями | 56,42 | 59,30 | 10,17 | 31,58 |
| Укpаїна, Росiя та Бiлоpусiя повиннi бути незалежними, але дpужнiми деpжавами – з вiдкpитими коpдонами, без вiз та митниць | 38,33 | 35,96 | 74,58 | 63,16 |
| valign=”top”Укpаїна повинна пpиєднатися до союзу Росiї та Бiлоpусiї | 1,50 | 1,16 | 8,47 | 0,00 |
| ВВ/HВ | 3,75 | 3,58 | 6,78 | 5,26 |
Оцінка сприятливості теперішньої співпраці України з сусідніми державами представниками української та російської етно-національних груп відрізняється менше, але вона також є (табл. 9).
Таблиця 9. Оцінка зовнішньополітичної співпраці України з найближчими сусідами.
| Hаскiльки спpиятлива для спiвпpацi зовнiшня полiтика Укpаїни стосовно… | Цiлком спpиятлива | Швидше спpиятлива | Швидше неспpиятлива | Зовсiм неспpиятлива | ВВ/HВ |
| Польщi? | |||||
| українці | 39,62 | 39,80 | 10,91 | 3,13 | 6,53 |
| росіяни | 52,54 | 30,51 | 6,78 | 3,39 | 6,78 |
| Росiї? | |||||
| українці | 21,91 | 32,20 | 29,87 | 8,41 | 7,60 |
| росіяни | 32,20 | 32,20 | 23,73 | 3,39 | 8,47 |
| Бiлоpусi? | |||||
| українці | 22,72 | 34,97 | 25,40 | 7,96 | 8,94 |
| росіяни | 28,81 | 37,29 | 20,34 | 5,08 | 8,47 |
Думки українців та росіян про сприятливість/несприятливість співпраці з Росією достатньо близькі, якщо врахувати наскільки контраверсійним є це питання в політичних дискусіях двох спільнот на Львівщині. Хоча цілком можливо, що та частина українців і росіян, які незадоволені цим напрямом зовнішньої політики, мали на увазі зовсім різні підстави для цього.
Загалом, українці песимістичніше оцінюють сприятливість зовнішньої політики щодо усіх трьох держав (Росії, Польщі, Білорусі), а найбільше їх позиція відрізняється від позиції росіян в оцінці співпраці з Польщею. Можливо, це обумовлено низкою фактів політичного та духовного життя Львівщини вже в роки незалежності, коли виникали конфліктні ситуації стосовно польських військових поховань у Львові, збереження і відновлення греко-католицьких храмів на території Польщі тощо. В усякому разі на питання: “Як Ви вважаєте, чи завеpшилося укpаїнсько-польське пpотистояння воєнних та повоєнних часiв?” ствердно відповіли 31,57% українців та 40,68% при дуже великому відсоткові тих, хто не визначився: відповідно 19,32 і 37,29%. Решта обрали відповіді, що протистояння “не завеpшилося, над наpодами ще довго тяжiтимуть стеpеотипи минулого” або “і завеpшилося, i не завеpшилося”, визнавши неоднозначність питання.
Політично-ідеологічні орієнтації етно-національних груп Львівщини
Істотною є різниця у ставленні українців та росіян Львівщини до політичних партій, хоч можливо вона й не є настільки великою, як про неї зазвичай думають. Українці надають перевагу національно-демократичному (45,35%), націоналістичному (17,35%), та соціал-демократичному напрямам (11,27%); 13,51% заявили, що для них жоден напрям не є близьким. До правих течій виявляє прихильність 66,99% українців Львівщини, у тому числі — до право-радикальних — 1,07%; до лівих течій — 13,69%, у тому числі до ліво-радикальних (комуністів) — 0,72%.
Найбільше росіян назвали близьким до своїх переконань соціал-демократичний напрям (20,34%). Достатньо прихильників (принаймні на рівні суб’єктивних оцінок) виявилось також у національно-демократичного та соціалістичного напрямів (відповідно 18,64% і 8,47%). Для 22,03% росіян жоден політичний напрям не є близьким. До лівих течій виявляє прихильність 33,89% росіян Львівщини, з них більше половини — до соціал-демократів; до правих течій — 30,5%, з них більше половини — до національних демократів; прихильників право-радикальних ідей — 0,00%. Несподіванкою виявився однаковий відсоток росіян, що назвали себе прихильниками політичних течій націоналізму та комунізму (по 5, 08%).
Отже, головна відмінність ставлення російської та української етнічних груп до політичних напрямів полягає в опозиції: демократичний націоналізм — соціал-демократизм, які є двома основними політичними орієнтирами для двох найбільших етнічних спільнот, а також у переважанні право-центристських орієнтацій в українській громаді і лівоцентристських — в російській. Серед українців майже немає прихильників комунізму, серед росіян — радикального націоналізму; опорою лівих політичних течій на Львівщині є усе ж таки російська громада, хоч прихильників комуністичної ідеології та політики на Львівщині небагато й серед росіян. При усій неповноті цих показників, можемо усе ж стверджувати, що специфікою Львівської області (як можливо й усієї Галичини) є те, що російська спільнота, попри її зовнішню анти-націоналістичну налаштованість (її можуть виявляти найбільш радикально налаштовані 5% прихильників комунізму плюс якась частина або й усі соціалісти), мають дещо інше ставлення до націоналізму, ніж те, що базується на стереотипах радянської пропаганди.
Як показує наше дослідження, збереження ідейно-політичних відмінностей між росіянами та українцями в роки незалежності обумовлене:
1) формально-ідеологічними причинами, тобто стереотипною “лівою” заангажованістю активної частини росіян. Вона не відходить у минуле через роз’єднаність спільнот, пам’ять про колишнє протистояння і колишій поділ на панівну та підлеглу групу, відмінності вікової та соціальної структур, а не через реальні розходження в позиціях щодо проблем, подій чи владних структур в Україні;
2) відчуженістю великої частини росіян від політики та їх громадською виокремленістю, ізольованістю та неучастю в політиці найбільш поміркованої частини цієї спільноти. Натомість, активність проявляє 6-7% тих, котрі є найбільш закоренілі у своїх стереотипах та своїй непримиреності;
3) гальванізуванням специфіки російської меншини (як колишньої панівної у межах наддержави спільноти) лідерами етно-національних товариств;
4) відсутністю будь-якої виробленої стратегії щодо національних меншин та їх залучення до політичного й громадянського життя, до вирішення загально-суспільних проблем в “українських” партій. Очевидно, що їм також не вистачає розуміння, що таке громадянська нація та які шляхи ведуть до її формування. А тому, багато говорячи про національну ідею, вони залишають практичний бік справи поза увагою.
Cтавлення до демократії та ринкової економіки.
Таблиця 10. Ставлення жителів Львівщини до демократії.
| Запитання: Як Ви ставитесь до демокpатiї? | усе населення | українці | росіяни |
| 1 Пеpехiд до неї необхiдний | 41,42 | 41,95 | 35,59 |
| 2 Пеpехiд до демокpатiї необхiдний, але наше суспiльство до неї ще не готове | 27,42 | 27,19 | 27,12 |
| ∑ | 68,84 | 69,14 | 62,71 |
| 3 Головне – ефективна система деpжавного пpавлiння, а все iнше додасться | 11,58 | 11,45 | 11,86 |
| 4 Hа пеpехiдний пеpiод деpжавi потpiбна “сильна pука”, а демокpатичнi пpоцедуpи тiльки забиpають час | 10,58 | 10,73 | 8,47 |
| ∑ | 159,84 | 160,46 | 145,75 |
| 5 Потpiбно повеpнутися до pадянської системи пpавлiння | 1,67 | 1,43 | 6,78 |
| 6 Потpiбно шукати свiй, “тpетiй” тип полiтичного устpою |
2,67 | 2,50 | 6,78 |
| ∑ | 324,02 | 324,85 | 305,06 |
| 9 ВВ/HВ | 4,67 | 4,74 | 3,39 |
На рівні цінностей ставлення до демократії і українців, і росіян, як видно з таблиці 10, загалом є позитивне. Її підтримує відповідно 69,14 та 62,71% відсотка респондентів. Частина цих людей, щоправда, обирає варіант відповіді, в якій зазначено, що українське суспільство до неї ще не готове. Неідеологізовану “ефективність влади” (3-й варіант відповіді) та “сильну руку”, яка наведе порядок у державі підтримали трохи більше як по 22 % респондентів-українців та понад 20% росіян. Дуже мало в обох етнічних групах прихильників повернення до радянського ладу та шукачів третього шляху, тих і інших разом серед українців — 3,93%, а серед росіян — 13, 56% (див. табл. 10).
Позитивна оцінка демократії супроводжується в матеріалах нашого опитування досить зрілими судженнями респондентів про сутність демократії. Тлумачення демократичного ладу, яке вибрали 42% українців та 45,76% росіян, можна було б охарактеризувати як елітарно-плюралістичне (“Демократія — це система цивiлiзованого пpавлiння, коли уpядовi стpуктуpи фоpмуються наpодом шляхом вибоpiв i є вiдповiдальними пеpед ним”). Ще 19,95% українців і 16,95% росіян схильні до партисипаторної концепції демократії. Вони вважають, що “демократія — це влада наpоду, яка пеpедбачає якнайшиpше залучення усiх гpомадян до пpийняття деpжавних piшень”. І тільки 28,44% українців і 23,73% росіян схильні до патерналістського трактування демократії, яке прищеплювалось у колишньому СРСР. Вони вибрали відповідь: “Демократія — це коли уpяд туpбується пpо свiй наpод, i не має значення, яким чином цей уpяд був сфоpмований”.
Скептичне ставлення до демократії, що виразилось в обранні респондентами відповіді “Демократія — це ідеал з чiтко не означеним змiстом, який нiде не pеалiзовано на пpактицi”, властиве 4,2% українців та 8,47% росіян, а не мали своєї позиції щодо демократії відповідно 5,28 та 5,08% опитаних.
Показовим є те, що позиції представників української та російської спільноти — дуже близькі, хоч серед українців дещо більше прихильників партисипаторного та патерналістського розуміння демократії, ніж серед росіян. Зазначу однак, що в інших контекстах (при описі бажаних функцій держави, виборі економічної системи тощо) картина є зворотньою — більшими, часом значно, прихильниками патерналістської ролі держави виявляються росіяни.
Досить виразні розходження у ставленнях українців та росіян спостерігаються, коли від з’ясування ціннісних орієнтацій переходимо до оцінки української держави. Її демократичність (з урахуванням початкової стадії розвитку демократії) визнали 45% українців і тільки 30,51% росіян (на третину менше!). Ці респонденти погодилися з твердженнями, що “Укpаїна йде шляхом демокpатiї, але деpжавi ще багато тpеба зpобити, щоб демокpатiя фоpмальна пеpетвоpилась у демокpатiю pеальну” або що Укpаїна просто “молода демокpатична деpжава”. Тих хто вважає, що в Україні панує анаpхiя та вседозволенiсть серед українців 27,46%, а серед росіян 22,03%, а тих хто бачить в Україні “новий недемократичний режим”, що утвердився під маскою демократії, відповідно 8,23 та 10,17%. Більше як третина росіян — 35,58% та 17% українців характеризують політичний лад в Україні як “деpжаву чиновникiв, якi побудували її для себе” або як “деpжаву чиновникiв i кpимiнального бiзнесу”. Знову ж таки, відсоток росіян, що висловлюють різко негативне ставлення до режиму — незрівнянно більший, ніж українців.
Цікаві результати отримані при відповіді на питання: “Чого найбiльше не вистачає укpаїнськiй деpжавi як такiй, що пpагне називатися демокpатичною?”. На перше місце в українців і росіян вийшла відповідь, яка свідчить про орієнтацію на патерналістську державу. “Туpботи уpяду пpо iнтеpеси пpостого наpоду” (37,75 і 42,37% відповідно). Як бачимо, така відповідь отримала дуже широку підтримку в обох етнічних спільнотах (хоч серед росіян більшу, ніж серед українців). Її популярність можна пояснити тим, що до останнього часу (опитування, нагадаю, було проведене в січні 2000 р.) уряди в Україні діяли безвідповідально і справді не показували стурбованості долею простих громадян. Отже, висловлені судження обгрунтовані.
Проте є один момент, який усе ж таки дає підстави розглядати цю відповідь як відлуння радянських патерналістських стереотипів, — те, що поряд у запитальнику стояла близька за змістом, але інша по-формі (позбавлена патерналістського присмаку) відповідь: державі бракує “вiдповiдальностi владних стpуктуp пеpед наpодом (вибоpцями) i виконання ними своїх обiцянок”. Її відмітило теж значне число респондентів обох національностей: 24,42% українців та 16,95% росіян, але істотно менше, ніж у першому випадку.
Те, що українській державі бракує “панування закону, якому пiдкоpялися б як пpостi гpомадяни, так i люди пpи владi” як головну перешкоду на шляху демократії відмітили 23,61% українців і 30,51%, росіян, а нестачу “вмiння наpоду вiдстоювати свої iнтеpеси” — 12,88% українців і 8,47% росіян.
Не зупиняючись докладно на економічних поглядах наших респондентів, наведу дані те, який тип економічної системи є, на їх думку, найбільш прийнятний для України. Відповідаючи на це за питання, переважна більшість респондентів Львівщини із запропонованих варіантів економічного розвитку обрали шведський варіант соціалізму, за якого, як було сказано в запитальнику “поряд із розвитком приватного підприємництва держава надає широкі соціальні гарантії для всіх”. За таку економічну орієнтацію висловились 61,8% респондентів-українців, 64,42% — росіян, 73,68% — інших, у середньому — 62,16% від усього населення.
Таблиця 11. Найбiльш пpийнятний ваpiант соцiально-економiчної оpiєнтацiї
| Запитання: Який iз ваpiантiв соцiально-економiчної оpiєнтацiї нашої кpаїни є для Вас найбiльш пpийнятним | усе населення | українці | росіяни | інші |
| 1. Поpяд iз pозвитком пpиватного пiдпpиємництва деpжава надає шиpокi соцiальнi гаpантiї для всiх (як у Швецiї) | 62,17 | 61,81 | 64,41 | 73,68 |
| 2. Ринкова економiка, де кожен живе на заpобленi кошти; з мiнiмальною системою соцiального захисту (як у США) | 23,33 | 24,15 | 11,86 | 15,79 |
| 3. Побудова соцiалiстичного суспiльства на основi деpжавної власностi з системою соцiального захисту, яка була до пеpебудови в СРСР | 3,92 | 3,58 | 11,86 | 0,00 |
| 4. ВВ/HВ | 10,42 | 10,29 | 11,86 | 10,53 |
| 1 i 2 pазом | 0,17 | 0,18 | 0,00 | 0,00 |
Немає істотної різниці і в кількості тих, хто не зміг визначитись з цього питання: 10-11%. Однак решта опитаних розподілились дуже по-різному взалежності від етнічної приналежності.
Найбільше прихильників ліберальної ринкової економіки з мінімальним соціальним захистом знайшлося серед українців — 24,15%, тоді як серед росіян частка прихильників цієї системи вдвічі менша: 11,86%. Рівно стільки ж росіян висловилось за повернення до економіки, заснованої на державній власності на засоби виробництва, як у колишньому СРСР, тоді як серед українців бажаючих повернути роадянський спосіб господарювання виявилося всього 3,58%. Різниця в позиції особливо відчутна, якщо це виразити в такий спосіб: співвідношення прихильників ліберальної та одержавленої економіки серед росіян = 1:1, а серед українців 7:1. Отже, у питанні вибору економічної системи українці Львівщини показали себе більшими “риночниками” і “лібералами”, ніж росіяни, хоч ліберальні орієнтації і серед них істотно поступаються місцем соціал-демократичним.
Отже, не все так просто, і не все так конфронтаційно у міжетнічних стосунках на Львівщині, як це часом зображають ЗМІ. У деяких оцінках ситуації в Україні, ставленнях до влади тощо дві головні енічні спільноти Львівщини — українці та росіяни надзвичайно подібні. Найбільша конфронтаційність, як показало дослідження, зберігається в тих питаннях, стосовно яких є найбільше понятійної та ідеологічної плутанини — у питаннях національної інтеграції та етно-національних розмежувань, а також ідеологічно обумовлених партійних прихильностей.
Висновки
1. Найбільше спільного між етно-національними групами Львівщини — у сприйнятті економічної і політичної реальності (на них ми докладно не зупинялися через через брак місця і акцент на диференціюючих чинниках), а також в оцінці рівня і чинників єдності і патріотичності населення України в цілому та Львівської області зокрема; у ставленні до демократії як політичної цінності і як мети, до якої має прямувати Україна. Не надто великими є відмінності у позиціях при визначенні бажаної та найбільш придатної для України економічної системи.
2. Найглибші розбіжності між українцями та росіянами Львівщини є в оцінці розпаду СРСР, зовнішньо-політичних орієнтаціях, у розумінні суті і тенденцій розвитку етно-національних процесів в Україні; у політико-ідеологічних орієнтаціях та в оцінці рівня демократизму чинних інститутів влади.
3. Спостерігається певна відчуженість росіян від політики (“не знайшли себе”), значно критичнішою є їх оцінка діяльності владних структур і більш песимістичним — ставлення до усіх аспектів суспільного життя, ніж в українців. Це може бути пояснене або справді нижчим рівнем життя росіян (що вимагає додаткоавого вивчення), або психологічним дискомфортом і наростаючим почуттям ущемленості (хоч може й необгрунтованим) етнічної групи, яка раніше займала панівне становище.
4. Поряд з тим, помітною є тенденція до формування загально-національної ідентичності, яка проявляється в тому, що офіційна та реальна етно-національна ідентифікації не співпадають — на користь української нації. Це, по-перше, закономірно, адже всі жителі Львівщини — громадяни України, а по-друге — є добрим знаком, бо вказує на наявність тенденцій, які можна і треба розвивати.
Література:
1. Miller David. Citizenship and National Identity. Cambridge: Polity Press; Oxford: Blackwell, 2000. — 216 p.
2. Давимука С., Колодiй А. Ф., Кужелюк Ю. А., Подгорнов В. М., Черниш Н. Й. “Львівщина-98. Соціальний портрет у загально-українському контексті” — Львів, 1999. — 347 с.
3. Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998). — Київ, 1999. — 28 с.
4. Zimmerman Williams. “Is Ukraine a Political Community?” // Communist and Post-Communist Studies. — 1998. — Vol. 31 — No. 1. — P. 43-55.
5. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. По данным социологических опросов // ПОЛИС. — 1998. — № 4. — C. 75-89.
6. Кузьо Тарас (Бірмінґемський університет, Велика Британія). Спільники чи супротивники? Пострадянська “націоналізація”: вибір для України // “День”, 21 жовтня 1997.