18.1. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу)

18.1. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу).

Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала. Потім, з другої половини ХІХ ст. і до другої половини ХХ ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках ХХ ст. це поняття знову перетворилось на “ключове слово інтелектуальних дискусій”[3], виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст.

За кілька сот років своєї історії вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень. Тому перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття “громадянське суспільство”, визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його “межі”, відокремивши від інших суспільних феноменів — заради операціоналізації поняття та емпіричного дослідження явища; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з’ясування його спільних і відмінних рис в різних країнах. Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї і практики громадянського суспільства, прийнятним варіантом якої можна вважати три стадії, виділені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названих ним “громадянським суспільством -І, -ІІ і -ІІІ”[4].

Ранній капіталізм та ідея громадянського суспільства

“Громадянське суспільство – І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період з кінця XVII до І половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж. Лок, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск’є, І. Кант, Ф.-Г. Гегель, А. де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil society цивільне суспільство)[5] для означення нових суспільних порядків, що утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства і держави, їх трактування як певного типу антиномію, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов’язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Життя в останній грунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їх праві творити спілки та асоціації, захищати свої інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці як його головній складовій частині. Адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб’єктами суспільної діяльності і, покладаючись на механізми ринкової саморегуляції, прагнули якомога меншого втручання держави у свої справи. Laissez faire, laissez passer! — таким було головне гасло раннього капіталізму, яке й досі використовується як заклик до невтручання держави в сферу бізнесу. Проте, це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадянського суспільства. Її функції полягали в творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод.

У XVIII столітті поряд з економікою з’явилась інша автономна сфера суспільного життя: сфера громадського неполітичного спілкування з власною громадською думкою. Усі справи, що вважались об’єктом громадської зацікавленості, було визнано і сферою громадської активності, в яку також не мала втручатися держава. Приватне життя остаточно відокремилось від громадського (публічного), а публічна сфера поділилася на дві: політичну і громадську (сферу відкритості).[6] З того часу існує переконання, що “саморегульована економіка і громадська думка є тими двома шляхами, якими суспільство може дійти до деякої єдності… поза межами політичних структур”[7]. Саме вони зробили громадянське суспільство — суспільством і допомогли подолати деструктивні тенденції та ризик його можливого розвалу.

Окрім ствердження первинності й автономності громадянського суспільства стосовно держави, значна увага в цей період була приділена обгрунтуванню його моралі, етики та цивілізаційної ролі (слова цивільний і цивілізований — одного кореня). Адам Фергюссон, зокрема, чітко протиставив громадянське (цивільне) суспільство суспільствам диким і варварським, а головну ознаку цивілізованості вбачав у повільному, але невпинному усуненні насильства із взаємин між людьми.[8] Саме звідси бере початок тенденція етизації поняття “громадянське суспільство”, особливо в англійській соціальній філософії, підкреслювання ролі в ньому моральності, вихованості, повсякденної та політичної культури.[9]

Німецькі філософи про громадянське суспільство і державу

Нероздільність моралі і права, принципи правової держави, що створює сприятливі умови для функціонування громадянського суспільства, обгрунтовували німецькі філософи Іммануїл Кант та Г. В.-Ф. Гегель. Боготворячи державу як втілення всезагальності, як “дійсність Розуму” і “ходу Бога в світі”, Гегель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим важливі принципи правової держави, реалізація яких робила можливим функціонування громадянського суспільства. Його Гегель пов’язував з системою егоїстичних потреб індивідів та з публічною сферою суспільного життя, яка певним чином узгоджувала і регулювала їх задоволення.

Елементами громадянського суспільства, за Гегелем, є: система потреб; система правових установ, що здійснює судочинство; поліція та корпорації.[10] Кожний індивід прагне вдовольнити лише свої специфічні егоїстичні потреби і цілі,але зробити це повною мірою він може тільки у взаємодії з іншими людьми. Особливого значення Гегель надавав корпораціям (або громадським спілкам), що об’єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Завдяки їх діяльності суперечності між індивідами згладжуються, а зв’язки між ними синтезуються в державі — “самоусвідомлюючій субстанції, розвиненій до органічної діяльності”.[11] Для позначення громадянського суспільства він вживає термін  bьrgerliche Gesselshaft“бюргерське” (горожанське, міщанське) суспільство, зміст якого пізніше був зведений марксистами до буржуазного суспільства у класовому розумінні [12].

Дослідники громадянського суспільства в наш час найбільше цінують у спадщині німецького філософа те, що він звернув увагу на складність та неоднозначність громадянського суспільства, вказав на притаманні йому суперечності і, в певному сенсі, був провісником концепції плюралізму. З іншого боку, його ідеї стають нині у пригоді тим, хто намагається окреслити нову модель громадянського суспільства, яка відповідала б умовам і потребам держави загального добробуту. Інститути такого суспільства, турбуючись покращення добробуту громадян, мусили б бути задіяні у певних формах зв’язків з урядом, поєднуючи індивідуалістичні вартості з підходами, що притаманні м’яким формам корпоративізму.

Найсучасніший класик — Алексіс де Токвіль

Та чи не найбільш актуальним для нашого часу з усіх творів цього періоду є книга французького дослідника Алексіса де Токвіля “Демократія в Америці”, що була написана у 1832 р. В ній уперше було показано тісний зв’язок і в певному розумінні — тотожність громадянського суспільства та демократії. Токвіль започаткував соціо-культурний підхід до розуміння громадянського суспільства, що акцентує увагу на моральному та соціопсихологічному впливові мережі громадських асоціацій, зайнятих вирішенням повсякденних “малих” справ. Саме ці організації формують “місцеві і особисті свободи”, створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимості та кооперації, а також створюють ситуацію наявності “пильного громадського ока”, що повсякчас слідкує за владою.[13] Така інтерпретація видається найбільш плідною при розгляді громадянського суспільства як “стратегії переходу” до демократії в посткомуністичних суспільствах, бо вона акцентує увагу не стільки на негативних функціях громадянського суспільства (бути противагою владі, служити заборолом проти диктатури), скільки на позитивних (створювати громадянську культуру, формувати сприятливе для демократії соціальне середовище).

Отже, громадянське суспільство-1, що формувалося від XVII і аж до першої половини XIX століття, на практиці було молодим буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, підкорялося закону, формувало громадську думку з проблем, які були визнані загально значимими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок ніс і анти-громадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільності.

Загострення соціальних суперечностей  у Європі і занепад ідеї громадянського суспільства

В міру усвідомлення цих проблем, зростання стурбованості ними, наростання класових антагонізмів і загострення класової боротьби теорія громадянського суспільства, що акцентувала увагу на його позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле. Наступає період громадянського суспільства-ІІ, який триває з середини ХІХ і аж до другої половини ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах так званого “другого “ешелону” цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його якісні параметри.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, “дичавіє”. На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв’язання конфліктів, загалом — у “нецивілізованому” поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б “олігархами”. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найбільш радикальних — марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їх послідовники оголошують громадянські зв’язки і громадянське суспільство формою класових відносин, що була породжена капіталістичним способом виробництва і має загинути разом з ним.[14] А в першій половині ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на деякий час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій “легітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Громадське життя і теорія громад в Україні

Щоправда, саме на період громадянського суспільства-ІІ припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Європі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді стала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. За умов дотримання владою Австрійської імперії принципів правової держави наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомості і організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їх економічного та політичного життя, зростанню національної гідності і спростував упереджені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки.

У цей же час розвивався громадський рух і в Наддніпрянській Україні, але менш успішно, зосереджуючись більшою мірою на просвітянській роботі. І тривав він тут коротший час — до встановлення влади більшовиків у 1921 р.  В Галичині ж громадянське суспільство було досить розвиненим упродовж 20-30-ті років, аж до приєднання її до тоталітарного СРСР. Тут діяли такі національні економічні товариства, як “Дністер”, “Народна торгівля”, “Сільський господар”. Тільки Центральна асоціація українських кооперативів об’єднувала 4000 кооперативів і 700 тис. членів. Зусиллями товариства “Просвіта” і “Рідна школа” було засновано близько 40 гімназій, ліцеїв, професійно-технічних училищ та понад 3000 народних українських шкіл. Розвивався жіночий рух. “Обставини галицького суспільства того часу не були ідеальними, — пише Богдан Цимбалістий, — але з погляду розвитку політичної громадянської культури вони знаменні тим, що для того, щоб народ доріс до зрілості, виростив у собі державницьку культуру помітного ступеня, вистачило, щоб одне-два покоління мали нагоду жити у правовій державі з однаковими законами для всіх та можливістю брати участь у рішеннях локальних та загальнодержавних питань політики й адміністрації тодішньої Австрії”.[15]

Визначні українські вчені цього періоду М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Б. Кістяківський, М. Шаповал присвячують свої твори теорії громад, громадського життя і правової держави. Деякі з їхніх праць не втратили свого значення по сьогоднішній день [16]. Хоч у цілому їхній вплив кардинально не вплинув на дискурс громадянського суспільства, бо як і в інших державах, в Україні в той час його витісняв на узбіччя дискурс соціалізму, що заволодів умами європейців більш як на ціле століття. Соціалістами певного напрямку (хоч і не-марксистами) були і названі українські вчені, окрім Б. Кістяківського. Соціалістична орієнтація зумовила деякі їх ілюзії у сприйнятті тогочасної дійсності, що привели до політичних помилок у період національної революціїї 1917-20 рр. Вона “романтизувала” їх уявлення про роль громад і громадського самоврядування в майбутньому.

А. Грамші про громадянське суспільство

Серед західноєвропейських теоретиків І пол. ХХ ст. всебічно досліджував феномен громадянського суспільства італійський марксист Антоніо Грамші. Робив він це з властивою марксистам політичною метою: позбутися поділу на громадянське суспільство і державу і побудувати так зване “регульоване суспільство”.[17] Та після другої світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Грамші послужили містком, що з’єднав майже розірвану традицію теорії і практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісником наступного етапу у її розвитку— “громадянського суспільства ІІІ”. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

Сучасний дискурс з проблем громадянського суспільства

Саме прихильники марксизму актуалізовали концепцію громадянського суспільства в післявоєнний час, скориставшись нею для критики “соціалістичного авторитаризму” в центрально-східноєвропейських країнах. “Для них знання Гегеля, молодого Маркса і Грамші було живим зв’язком з концепцією громадянського суспільства і дихотомією “держава — суспільство”.., — зазначають Е. Арато та Дж. Коен.— Проте самі вони, завдяки протилежній до марксистської трактовці цього фундаментального поняття, незабаром перетворилися з неомарксистів на “постмарксистів”[18]. Найбільш відомим серед цих дослідників був Юрген Габермас зі своєю теорією “публічної сфери” (“сфери відкритості”), що справила істотний вплив на подальшу інтерпретацію поняття.[19]

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спочатку було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”[20], а потім вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід до ринку й до демократії.

Особливістю післявоєнного періоду є те, що сфера застосування категорії громадянського суспільства є дуже широкою, а його інтерпретації — різноманітними. Спостерігаємо справжній ренесанс концепції громадянського суспільства у західному світі, обумовлений новими реаліями (дехто каже — кризою) суспільства загального добробуту та пошуками нових форм соціальної взаємодії і соціального захисту. Джон Кін, Чарльз Тейлор, Ненсі Розенблюм та інші намагаються знайти пояснення тим змінам, які відбуваються в наш час у інститутах і функціях громадянського суспільства у зв’язку з розширенням соціальних функцій держави, окреслити нові способи його взаємодії з державними структурами.

Окремий напрям складають праці Роберта Д. Патнема, який успішно застосував токвілівський підхід до громадянського суспільства в книзі “Як примусити демократію працювати?”. У ній проаналізовано сучасні та історичні відмінності італійських регіонів з точки зору розвиненості цивільних громад та функціонуванні демократичних інститутів.[21] Взявши цивільну громаду як культурно визначений осередок соціального життя, у якій органічно поєднуються культура та структура, Патнем зумів переконливо показати, що єдиним чинником, який мав значний і постійний вплив на успіх демократичного правління в Італії, була історична традиція громадянських орієнтацій і поведінки. Крім того, вченому вдалося спонукати наукову громадськість до найгарячіших дискусій з приводу сучасних тенденцій розвитку громадянського суспільства в США. Суперечка  виникла після публікації ним статтей у декількох журналах про звуження сфери громадянського суспільства в країні та про зменшення “соціального капіталу”.

Отже, громадянське суспільство — це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом” [22]. Причому тепер, як вважає Дж. Александер, вона прийшла в науку надовго. З крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в “арсеналі” демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.

Слід враховувати й те, що на сучасному етапі розвитку соціальних наук для її осмислення і використання склались більш сприятливі умови. Ще в 60-ті роки Талкотт Парсонс заклав основи для глибшого розуміння цієї категорії в контексті інших сфер суспільної системи, прив’язавши ідею громадянського суспільства до зростання соціальної солідарності. Він назвав сферу розширеної солідарності “соціальною (соціетарною — societal) сферою”.[23] Саме це понятя і є, на думку Александера, структурно найбільш близьким до громадянського суспільства. Погоджуючись з цією думкою, ми спробуємо використати такий підхід при визначенні суті поняття “громадянське суспільство” в наступному параграфі.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що протягом останнього двадцятиліття дослідники громадянського суспільства досягнули успіху в тому, що вони:

  • проаналізували історичний шлях громадянського суспільства як суспільної реальності і як теоретичної концепції та окреслили певні ідеальні типи громадянського суспільства, що вживаються як інструменти його аналізу;
  • визначили зміст і напрямок тих змін, що відбуваються в структурі та функціях громадянського суспільства в країнах Заходу, вказали на необхідність вироблення його нової теоретичної моделі;
  • визначили місце громадянського суспільства серед структурних елементів суспільної системи, а також розробили методологію поєднання структурних і культурних підходів при його аналізі;
  • провели порівняльний аналіз конкуруючих з громадянським суспільством моделей соціально-політичної організації і взаємодії, соціокультурних і правових причин їх утвердження і зробили висновок, що плюралізм інтересів та їх організація (навіть незалежно від держави) не завжди дорівнюють громадянському суспільству, так само як наявність розмаїтих громадсько-політичних організацій не обов’язково гарантує консолідацію демократії.

Сучасні дискусії навкруг концепції громадянського суспільства, аж до заперечення його евристичної цінності,[24] пов’язані з тим, що дослідники користуються різною методологією дослідження і акцентують, в залежності від неї, різні сторони цього складного, багатоаспектного явища. Певні непорозуміння може викликати і недостатня поки що відмежованість теоретичної абстракції “громадянське суспільство”, що вживається науковцями як ідеальний тип (інструмент аналізу), від описових характеристик реально існуючих різновидів громадянських суспільств. Тому ми спробуємо з’ясувати суть поняття на нормативному рівні (рівні ідеалу), щоб потім перейти на описовий рівень, використовуючи для цього емпіричний матеріал України.


[3] Civil Society and the State. New European Perspectives / Ed. by John Keane. — London – New York: Verso, 1988. — P. 13.

[4] Alexander, Jeffry C. “Civil Society I, II, III: Constructing an Empirical Concept from Normative Controversies and Historical Transformations” / In the book: Real Civil societies. Dilemmas of Institualization. Ed. by Jeffrey C. Alexander. — London etc.: Sage, 1998. — P. 1-19.

[5] Джон Кін зазначає, що раніше цей термін означав мирне, невійськове суспільство, здатне врегульовувати свої проблеми без застосування насильства.

[6] Яким чином це відбувалось та яку роль сфера відкритості відігравала в подальшому розвитку суспільних відносин докладно показано у працях Юргена Габермаса, передусім у його книзі: “Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадянське суспільство”. Перекл. з нім. — Львів: Літопис, 2000.

[7] Charles Taylor. Invoking Civil Society. — In: Contemporary Political Philosophy. An Anthology. Ed. by R. E. Goodin and Ph. Pettit. – Oxford: Blackwell Publishers, 1997. — P.73.

[8] Див.: Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. — Київ:КІС; АНОД, 2000. — С. 116.

[9] В сучасну епоху ця лінія в розвитку поняття знайшла найбільш повне відображення у творах англійського соціального філософа Едварда Шілза. Див.: Shils E. The Virtue of Civility. Selected Essays on Liberalism, Tradition, and Civil Society. — Indianapolis: Liberty Fund, 1997.

[10] Г. В. Ф. Гегель. Философия права. §188.

[11] Див.: История политических учений. Часть 1 / Под ред. Проф. К. А. Мокичева. — М.: Высшая школа: 1973. — С. 261.

[12] Див.: Рябчук М. Гримаси етатизму, або чому в нас нічого не виходить? // Сучасність. — 2000. — № 12. — С.54.

[13] Токвіль, Алексіс Д. Про демократію в Америці. — К.: Всесвіт, 1999. — С. 412-418.

[14] Маркс К. и  Энгельс Ф. Сочинения. Изд. 2-е. — Т. 3. —  С. 34-37.

[15] Б. Цимбалістий. Тавро бездержавности. Політична культура українців. —  Київ, 1994. — С. 58.

[16] Про погляди цих мислителів уже мовилося в третьому розділі 3. Перелік їхніх праць з проблем громадянського суспільства див. у списку додаткової літератури до даного розділу.

[17] Див: Keane John, ed. Civil Society and the State. New European Perspectives. — London – New York: Verso, 1988. –  P. 22.

[18] Див.: Арато Э., Коген Дж.. Возрождение, упадок и реконструкция концепции гражданского общества // Политическая мысль. — 1996. — № 1. — С. 25.

[19] Зокрема, послідовники Габермаса Ендрю Арато та Джін Коген у своїй об’ємній і багатоплановій праці “Громадянське суспільство і політична теорія” (див. список додаткової літератури) запропонували своє бачення цієї категорії. Вони модифікували її зміст, розмежувавши громадянське суспільство як інститут (тобто, як його зрілу, інституціалізовану форму) і як рух (тобто, як початкові стадії його зародження, відродження, становлення). Іншим нововведенням було чітке розмежування сфер позадержавного суспільного життя на “економічне суспільство”, “громадянське суспільство” та “політичне суспільство”. Останнє положення, щоправда, було сприйняте науковою громадськістю неоднозначно. Російський вчений  С. Перегудов зокрема доводить, що цього не можна робити, бо, маючи складну будову, громадянське суспільство “функціонує як цілісна структура, що взаємодіє з державою і як з інститутом, і як з уособленням порядку і правової культури”. (С. П. Перегудов. Гражданское общество: “трехчленная” или одночленная модель — ПОЛИС. — 1995. — № 3.— С. 60).

[20] Арато Э., Коген Дж. Указ. соч. // Политическая мысль. — 1996. — № 1. — С. 26.

[21] Див.: Robert D. Putnam. Making Democracy Work. Civic Traditions in Modern Italy. — Princeton (N.J.), 1993.

[22] Див: Keane, John, ed. Civil Society and the State. New European Perspectives. — London – New York: Verso, 1988. —  P. 14-22

[23] Alexander J. Bringing Democracy Back In / Intellectuals Beyond Academy. Ed. by Ch. Lemert. — Sage, 1990. — P. 161, 167.

[24] Про те, хто і як заперечує цінність теорії громадянського суспільства див.: Кін Джон. Громадянське суспільство… — С. 58-61; 70-74.


Переглянути інші статті з розділу: Громадянське суспільство

Leave a Comment