18.2.1. Поняття, структура і функції громадянського суспільства
| Чим є і чим не є громадянське суспільство? |
При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, переважна більшість дослідників сходяться на тому, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави. Крім того, воно певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати із "людським суспільством" взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно.
Історично, громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації [25], зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні регіони і континенти. Типологія громадянських суспільств за цими ознаками буде подана нижче.
Структурно, громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльності) та за її якістю: рівнем розвиненості, повноцінністю функціонування, системою цінностей.
Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури. [26]
Інститутами громадянського суспільства є:
- добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;[27]
- незалежні засобами масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;
- у певному аспекті — вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;
- залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);
- на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.
В аспекті культури, охарактеризована вище підсистема суспільства може називатись громадянським суспільством лише за умови, якщо в ній не тільки наявна певна кількість (мережа) добровільних асоціацій та інших громадських інституцій, але й панують цінності громадянської культури, спілкування відбувається на засадах довіри й толерантності. Тобто, громадянське суспільство — це не лише сфера, але й тип взаємодії, певна модель соціальної організації, з притаманними їй якісними характеристиками, а саме:
- суб’єктами взаємодії в громадянському суспільстві є вільні і рівні індивіди, які вiрять у свою здатність вирішувати малі і великі справи в суспільстві;
- їм не чужі суспільні проблеми і вони зорієнтовані на громадські справи;
- індивідуалізм та конкурентність у їх діяльності поєднуються з вiдносинами взаємної довiри та спiвробiтництва, здатнiстю йти на компромiси, помiркованiстю i толерантністю.
Громадянська культура є культурою участi i пiдтримки, з прихильним ставленням громадян до полiтичної системи, збереженням необхiдного для стабiльного розвитку демократiї балансу мiж активнiстю i пасивнiстю громадян.[28] Така культура не може сформуватися без наявності значного числа власників, які ні від кого не залежать матеріально, так само, як і без правової захищеності індивідів.
Можемо дати таке визначення громадянського суспільства:
Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності [29]
Тільки сукупність історичних, структурних і культурних рис громадянського суспільства дає нам його "нормативний образ", розкриває сутність цього поняття як ідеального типу. З переходом на описовий рівень ми можемо встановити міру наближеності конкретних суспільств до визначеного в такий спосіб ідеалу, сказати, наскільки в ньому розвинені структури і культура, притаманні саме громадянському суспільству.
Як зазначає Ч. Тейлор, поняття громадянського суспільства вживається у наш час щонайменше у трьох значеннях [30].
1. Мінімальний його обсяг дорівнює існуванню незалежних від держави громадських організацій, або як тепер прийнято говорити — “третього сектора”.
2. Друге значення, більш точне в науковому відношенні, охоплює усю соціальну структуру, яка координує свої дії через низку добровільних асоціацій (про це, власне, й ішлося вище).
3. Воно також розглядається як фактор впливу на державну політику, тобто як сукупність груп тиску та інших суб’єктів впливу на політичний процес у суспільстві (про це йтиметься далі).
До цих розумінь терміну можна додати ще два.
4. Четверте розуміння суспільства виходить з того, що суспільство в цілому стає громадянським, якщо у ньому розвинена названа вище система інститутів і взаємодій. Цей підхід найбільш розповсюджений у публіцистиці, але його вживають і науковці, маючи на це ті підстави, що у суспільстві з розвиненою мережею громадських організацій, громадським спілкуванням тощо міняється тип політичної культури. Вона теж стає цивільною, громадянською і своєю чергою міняє спосіб функціонування усіх суспільних інститутів.
5. І, нарешті, п’яте розуміння, полягає в ототожненні громадянського суспільства з усією нерозчленованою позаполітичною чи позадержавною сферою суспільного життя.
Кожне з цих тлумачень має свої підстави. Заперечити можна хіба що проти першого підходу як занадто вузького (можна б сказати, механістичного), та проти п’ятого, як занадто формального, такого, що не вказує на якісну специфіку феномена громадянського суспільства. [31] Інші ж тлумачення цього явища мають право на існування як відображення певних сторін, аспектів громадянського суспільства, пов’язаних з виконанням ним своїх специфічних функцій. [32]
| Функції і атрибути громадянського суспільства |
Функції є втіленням основних напрямів діяльності інститутів громадянського суспільства та їх впливу на суспільне життя Найголовніші з них — наступні:
По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати.
По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, служать опорою у їх можливому протистоянні з державою, формують "соціальний капітал" — ті невід’ємні риси особистості, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.
По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають регульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.
По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.
Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:
- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
- зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах вазаємної довіри і співробітництва.
| Громадянське суспільство і групи інтересів |
Отже, громадянське суспільство — це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.
Групи перебувають у стані перманентного протиборства. І якщо вони достатньо чисельні та впливові, то їх взаємне поборювання не тільки не підриває стабільність плюралістичної демократії, але й зміцнює її. Адже представникам заінтересованих груп доводиться постійно шукати шляхів до примирення, вести переговори, заключати союзи, тобто відмовлятись від політики силового тиску і формувати політичну культуру компромісів.
Суспільства, в яких визнання різноманітності групових інтересів поєднується з захистом індивідуальних прав особистості, функціонують як громадянські суспільства. В рамках таких суспільств люди об’єднуються в асоціації та виходять з них, конкурують з іншими спілками та групами інтересів, а також заявляють про свої вимоги державі як рівні і вільні індивіди, права яких захищені конституцією і законами. Отже, поняття громадянського суспільства характеризує плюралістичний тип співіснування, організації і захисту групових інтересів та їх стосунків із державою, який істотно відрізняється від двох інших типів — клієтелізму і корпоратизму (про які йшлося в розділі 15). У цьому аспекті, аналіз взаємодіючих групових інтересів є нічим іншим як емпіричним дослідженням громадянських суспільств.
Цікаво, що при наявності популярного визначення, яке стверджує, що громадянське суспільство — це плюралізм і організація інтересів незалежно від держави, дослідження громадянського суспільства і груп інтересів як правило проводиться роздільно. Причини такого парадоксального факту можна пояснити тим, що організовані групи інтересів існують у двох різних “іпостасях”. З одного боку, вони є осередками взаємодії, спілкування й солідарності, провадження власне громадського (публічного) життя та спільного (колективного) вирішення проблем. У цій іпостасі їх прийнято характеризувати в термінах громадянського суспільства і брати до уваги, насамперед, їх соціальну й соціалізуючу роль. У відриві від інших функцій вона часто відкриває шлях до ідеалізації громадянського суспільства.
З іншого боку, ті ж самі групи прагнуть відстояти свої інтереси в межах усього суспільства, втручаються в політику, здійснюють тиск на владу. У цьому випадку їх, зазвичай, розглядають як групи інтересів та групи тиску, піддаючи критичним оцінкам. Проте саме завдяки цій діяльності члени організацій проходять політичну соціалізацію і стають повноцінними громадянами, здатними протидіяти спробам узурпації влади, захищати свої інтереси політичними методами тощо. Як було показано в розділі 15, організаційний плюралізм здатний перетворити людей, що мають спільні групові інтереси на суб’єктів суспільного й політичного життя. Саме він забезпечує можливість активного громадського життя і веде до утворення партій, які є наступною ланкою представництва специфічних групових інтересів та їх захисту політичними засобами.
| Громадянське і політичне суспільство |
Спрощеним є зображення громадянського суспільства сферою, вільною від політики. Але не менш однобокою є і його надмірна політизація, прирівнювання громадянського суспільства до політичної опозиції, ототожнення з радикальними рухами, спрямованими проти держави [33]. Далі буде показано, що в одних типах громадянських суспільств домінують соціальні функції громадських об’єднань, в інших, навпаки, головною є політична залученість та політична діяльність. Але ці типи можуть видозмінюватись, переходити з одного стану в інший, бо немає непрохідної стіни між політикою і громадянським суспільством.
Справді, групи інтересів, що утворені зовсім з іншою, ніж тиск на владу, метою, несподівано для себе можуть зіштовхнутися з необхідністю діяти політичними методами, а отже перетворяться на учасників політичного процесу. З іншого боку, масові політичні рухи, що виступають з вимогою повалення недемократичних режимів, пізніше неминуче розпадаються, атомізуються і на їх основі утворюються помірковані, але більш стійкі організації. Масові рухи за означенням не є виявом розвинутого чи стійкого громадянського суспільства. Це є інший, специфічний спосіб взаємодії, адекватний кризовим періодам у житті окремих сфер суспільного життя або й цілого суспільства.
Як свідчать дослідження масових політичних рухів у різних частинах світу, зокрема в Латинській Америці, така активність не може і не повинна бути тривалою. Тому затухання масових рухів у країнах Центральної і Східної Європи аж ніяк не може розглядатися як занепад чи криза громадянського суспільства. Рухи були проявом громадянської свідомості у політико-юридичному значенні громадянства (як citizenship). Їм на зміну мають прийти стійкі, організовані форми громадянського життя у соціальному сенсі (як civil life).
У громадянському суспільстві домінуючими в публічній сфері є суспільні, громадські інтереси. З усвідомлення альтернатинативності шляхів їх захисту народжуються демократичні багатопартійні системи. Їх виникнення пов’язують з потребою встановлення стійких каналів зв’язку між багатоманітними структуризованими групами інтересів і владними інститутами. Громадянське суспільство розглядається як підстава і опора демократії, а демократія, з її складовою — багатопартійною системою, як перенесення властивого громадянському суспільству соціального плюралізму на політичний рівень. Однак не будь-яка багатопартійна система є наслідком утвердження громадянського суспільства.
В розвинених демократичних державах політичні партії безумовно є виразниками тих чи інших групових інтересів, хоч вони спираються не на окремі групи, а на їх конгломерати. Партії акумулюють групові інтереси, більшою чи меншою мірою узгоджують їх з загальносуспільними інтересами та в узагальненому вигляді підводять під свої платформи. Якщо партії ведуть себе саме так, то вони є програмно-політичними партіями. Виборці в такому випадку голосують за певну партію, пов’язуючи з її перемогою свої надії або на загальне покращення становища в країні, або на врахування інтересів своєї групи в державній політиці разом з інтересами низки інших груп.
У перехідних системах, де інститути громадянського суспільства ще не зміцніли, інтегровані суспільні інтереси часто підміняються вузькогруповими інтересами тих, хто об’єднався в партію. Така партія приваблє на свій бік тих виборців, які сподіваються на отримання певних особистих вигод внаслідок її перемоги. Так виникають клієнтельні партії (кланові, олігархічні), які нічого спільного із становленням громадянського суспільства не мають.Клієнтельські партії — це патронажні організації, які приділяють значну увагу організаційним аспектам роботи, і мають забезпечувати постійне поступлення ресурсів (“клубних благ”) до свої членів і симпатиків. Поширювати свій вплив їм відносно легко, оскільки лояльність їхніх прихильників повністю базується на наданні їм матеріальних благ і підтримки.
Значно важче розбудовувати програмні партії, особливо в умовах невисокої громадянської свідомості. Їм нелегко нарощувати свій вплив серед виборців, особливо не побувавши при владі і не довівши ділом соціальної спроможності своїх програм. Однак саме від цих партій найбільше залежить стабілізація демократичних режимів, формування партійних систем західного типу. І саме наявність таких партій свідчить про розвиненість громадянського суспільства.
[25] Див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. — Львів: СВіт, 1993. — С. 277.
[26] Дж. Александер називає три рівні громадянського суспільства як незалежної сфери суспільного життя, в якій люди формулюють і реалізують свої соціальні права та обов’язки, діючи солідарно: культурний рівень (рівень цінностей); інституційний рівень; практичний рівень людської взаємодії.
[27] Пізніше, розвинені політичні партії залишаються тісно пов’язаними з громадянським суспільством, з одного боку, і владними інституціями — з іншого, служачи ланкою зв’язку між ними.
[28] G. Almond & S. Verba. Op. cit. — P. 31, 481–483.
[29] Для тих, хто не погоджується зі структурним підходом, уявляючи його як просторове розташування сфер суспільного життя, що не претинаються і не накладаються одна на одну, можна навести слова Дж. Александера про те, що "громадянське суспільство потрібно розуміти як аналітичну, а не конкретну категорію. Воно не є сферою, до якої можна доторкнутися або яку можна побачити…". Це — вимір (аспект) суспільного життя, який виникає завдяки тому, що він підпорядковує суспільних суб’єктів іншим, відмінним, а інколи й протилежним видам обов’язків і дій, порівняно з тими, які вони мають в економічній, політичній та культурній сферах". (Alexander J. Bringing Democracy Back In. — Р. 168).
[30] See: Charles Taylor. Op. cit. — Р. 68.
[31] Позаполітична сфера є в кожному суспільстві. Та чи є кожне суспільство громадянським? Запитання, як мовиться, риторичне.
[32] Цілком неправильним є інше розширене і водночас поверхневе трактування громадянського суспільства як просто "суспільства добрих громадян". В нашій країні його дотримується частина юристів, публіцистів і просто людей, необізнаних з теорією громадянського суспільства. Вони намагаються визначити його зміст, йдучи від слова до того об’єкта, яке воно позначає. Такий підхід зміщує центр уваги з соціальних взаємодій, здатності людей творити міцні суспільні зв’язки на їх суто політичні ролі, тим самим позбавляючи поняття його евристичної цінності. Хоч громадянського суспільства без добрих громадян не буває, політично-правовий ухил не допомагає, а заважає з’ясовуванню суті цієї непростої концепції, довкола якої точиться стільки суперечок. Тому, відмежовуючись від такого, так би мовити, "семантичного" підходу, зазначимо, що в нашому розділі йдеться про civil society (цивільне, можна було б сказати — цивілізоване суспільство), а не про citizens’ society — суспільство громадян.
[33] Саме в цьому значенні громадянське суспільство після оксамитових революцій мало "демобілізуватися": його діяльність не мала стати менш інтенсивною, але мала набути інших, менш войовничих форм.
Переглянути інші статті з розділу: Громадянське суспільство