18.2.2. Моделі громадянських суспільств

З попереднього викладу зрозуміло, що громадянське суспільство — це, з одного боку, — об’єктивно існуюча суспільна реальність, підсистема суспільства як цілого, яка розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди. А з іншого боку, — це теоретична абстракція, “ідеальний тип” за допомогою якого намагаються розпізнати цю реальність і глибше осмислити суспільну систему під певним, специфічним для теорії громадянського суспільства кутом зору.

І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які було узагальнено під назвами “громадянського суспільством -І, -ІІ та -ІІІ”.
Це — часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд з ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділення Ненсі Розенблюм таких різновидів громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство”.[34] Який їх зміст?

Функціональні моделі громадянських суспільств

“Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти роблять наголос на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до  владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об’єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками” орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

“Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності — якості, що тримають плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

“Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності. Пропонуючи цю модель як найбільш перспективну, Н. Розенблюм покликається на Гегеля, який писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність — риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають “різноманітних виправлень”.

Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямі пишуть також теоретики сучасного егалітарного [35] лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

Національні особливості громадянських суспільств. Приклад США.

Охарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. Тоді ми побачимо, на яких етапах історичного розвитку вони переважали і як змінювались. США, наприклад, пройшли шлях від “посередницького громадянського суспільства” токвілівського періоду (І половина ХІХ ст.) через політизований період  “демократичного громадянського суспільства” у першій чверті та в 60-70-х роках ХХ ст., а тепер перебувають на порозі (або в стадії становлення) “виборчого” суспільства.

Водночас, ці моделі можна зробити інструментом аналізу національних відмінностей у функціонуванні громадянського суспільства. Адже не важко помітити, що з часу виникнення громадянського суспільства і дотепер його найтиповіші риси та вплив на політику були різними навіть у межах західного регіону. Демократія перемогла там попри ці відмінності (а може навіть і завдяки їм). І молоді демократичні держави повинні брати це до уваги, розробляючи стратегію відродження чи побудови громадянських суспільств у своїх країнах.

Згадаймо, що французький граф Алексіс де Токвіль був приємно вражений, побачивши, як охоче вступають пересічні американці в асоціації заради вирішення своїх спільних проблем. “Всюди, — каже Токвіль, — де на чолі певної справи ви побачите уряд у Франції, або титуловану особу в Англії, у Сполучених Штатах ви з певністю знайдете асоціацію”.[36] Культура політичного узгодження і компромісу, розділена усіма, була наслідком американського способу життя і на той час не була властива Європі, зокрема завжди готовому до револіційних вибухів французькому суспільству.

Особливості громадянських суспільств у Європі

Хоч соціальні та політичні інститути Французької республіки формувалися у той самий час, що і США, хоч вони грунтувалися фактично на тих самих ідеологічних засадах (визнання природних прав, ідей народного суверенітету та суспільного договору), форми суспільної взаємодії, солідарності і політичної активності були тут зовсім інакшими — більш політизованими, радикальними, організованими навколо ліній класового поділу тощо. Вже тоді люди тут більшою мірою залежали від держави та державної політики. У деяких аспектах французькі соціальні інститути могли бути більш демократичними, у деяких — більш аристократичними, але завжди вони були менш ліберальними.

Сказане не означає, що в країнах, де форми громадянської взаємодії відрізнялися від англо-саксонських, громадянське суспільство було нерозвиненим. Воно було інакшим: мало більшу частку комунітаризму чи революційності, було більш переплетеним з політикою, більш ідеологізованим тощо. І концепції, що формулювалися в таких суспільствах також неминуче відрізнялися від тих, що формулювалися на англосаксонському досвіді. Можна сказати, що за класифікацією Н. Розенблюм у Західній Європі більш розповсюдженою завжди була модель демократичного громадянського суспільства (яке, передовсім, є засобом політичної соціалізації), у той час як у США домінували описані Токвілем інститути позаполітичного посередницького громадянського суспільства.

Щоправда, рухаючись далі на Схід, побачимо, що в Німеччині, де держава розглядалася як “попередник бюргерського суспільства, його опікун, вихователь і каратель”, громадянське суспільство не було таким незалежним, як у вище означених країнах. Це так званий напівзахідний варіант розвитку стосунків держави і громадянського суспільства. Нарешті, у країнах Східної Європи (за винятком Росії) виникає “освічене громадянське суспільство”, “суспільство-культура”, що згодом розвивається у повноцінну націю. Так само, як і на Заході, громадянське суспільство тут зароджується незалежно від держави, однак на відміну від Заходу воно спочатку розповсюджується тільки на сферу освіти і культури.[37]

Отже, переходячи від країни до країни ми можемо зустрітися з різними по формі виявами тієї самої сутності, визначеної в її загальних, спільних рисах. На рівні емпіричних моделей громадянського суспільства ми бачимо істотні відмінності навіть у межах того громадянського суспільства, яке на перший погляд видається просто західним і просто ліберальним.

Вплив процесів трансформації на форму громадянських суспільств

Оскільки у перехідних до демократії суспільствах 80-х-початку 90-х років існувала передреволюційна або революційна соціальна реальність, а не така, яку описав Токвіль у своїй “Демократії в Америці”, то не дивно, що перевагу тут також отримало “демократичне громадянське суспільство”. Як каже Олександр Сидоренко, “українська “оксамитова революція” 1889-91 рр., завдяки якій Україна здобула незалежність, розпочалася і фактично була здійснена не політичними партіями (в той час існувала лише одна парія — комуністична), а громадськими організаціями політичної орієнтації. На хвилі громадської діяльності з’явились і більшість українських політиків”. Не дивно, що пізніше саме таке — політизоване — уявлення про громадянське суспільство та його функції стало домінуючим в українському суспільствознавстві. Найбільшого значення стали надавати проблемам опору громадянського суспільства державі — на шкоду підкресленню його соціалізуючих функцій.

Зосередження уваги на наслідках протистояння груп та об’єднань, що належать до громадянського суспільства, репресивній державі було закономірним явищем для періоду, коли сила тоталітаризму була підірвана саме завдяки масовим акціям громадянського суспільства. Однак у теоретичному плані такий підхід веде до того, що до уваги береться лише одна, причому не найрозвиненіша його модель. У деяких випадках політизація доходить до ототожнення “громадянського суспільства” із свідомо створеною опозицією до владних структур. І тоді громадянське суспільство фактично не відокремлюється від політичного суспільства, на що справедливо звернув увагу Е. Арато.[38]

“Навздогінна модель” розвитку і виникнення громадянського суспільства

Політизованість громадського життя і політизованість концепції громадянського суспільства — це лише одна з найбільш істотних особливостей моделі громадянського суспільства, що може скластися в молодих демократичних державах. Інша пов’язана з тим, що можна назвати навздогінною моделлю розвитку цих країн, за якої визначальну роль в усіх сферах суспільного прогресу роль відіграє духовно-інтелектуальна еліта — інтелігенція, що прагне “підтягнути” свій народ до здобутків світової цивілізації. Ця риса змінює модель громадянського суспільства, яке тут формується, з масового, закоріненого в народі (grass-roots) на “інтелігентське” або як каже, “освічене” (Р. Шпорлюк), тобто таке, що твориться людьми, які розуміють суть і цінність вибору, зробленого нацією на доволі пізньому етапі її розвитку, необхідність інституціалізації громадянського суспільства як “трансцедентно-логічної передумови демократії” (Дж. Кін). З цієї причини в усіх країнах навздогінного розвитку,  у тому числі й в Україні, саме інтелектуали перебувають в опозиції до влади, гуртують народ, виконують роль “фермента”, без якого не може виникнути громадянське суспільство [39]. Йдеться про початкові етапи розвитку, про період відродження громадянського суспільства та про те, звідки має взятися ініціатива, що грунтується на розумінні суті і значення громадських форм діяльності. Розвинене громадянське суспільство у будь-якому варіанті охоплює широкі верстви громадянства і розв’язує значне коло проблем, що стосоються загалу.

Громадянське суспільство як умова свободи й демократії

Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування, бо як пише Джон Кін, там, “де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов’язки в рамках політично-правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, добре функціонування уряду, соціальну справедливість та — перш за все — діє відповідно до принципу, що влада має бути підзвітна суспільству”.[40]

Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами або окремими особами. Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак держави правової. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного безсилля народу.

Роль правової держави

Але, з іншого боку, громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й тиранії. Тому зворотній зв’язок у стосунках громадянського суспільства і правової держави — дуже важливий. Визнаючи автономність громадянського суспільства, правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати відповідні законодавчі акти та слідкувати за їх виконанням, іншими словами, вона повинна створити ситуацію правової захищеності громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів. “Захищеність конституційних прав є фундаментальною умовою автономності громадянського суспільства і заборолом проти беззаконного правління”.[41]

Відомий український правник і політолог Богдан Кістяківський підкреслював взаємозалежність, взаємну обумовленість правової держави і громадянського суспільства “Правильне і нормальне справляння державних функцій у правовій державі залежить од самодіяльності суспільності і народних мас, — писав учений. — Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима”. Але так само й громадянське суспільство неможливе без правової держави, яка “неодмінно передбачає широкі громадянські та народні організації, завдяки яким зростає і її власна зорганізованість”.[42]

За будь-яких обставин, утвердження громадянського суспільства в молодих демократіях — непроста і тривала справа. “Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов’язане з небезпеками”, зазначає  Дж. Кін, адже воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою”. З цієї причини “незріле громадянське суспільство може перетворитися на поле битви, на якому, завдяки громадянським правам і свободам, лисиці насолоджуються свободою полювати на курей”.[43]

Теорія громадянського суспільства, досвід його розвитку в інших країнах, безперечно, має велике значення для України. Ставши на шлях демократичного розвитку, українське суспільство має подолати недовіру до влади й відчуження значної частини українського народу від громадського життя й політики; позбутися тоталітарних стереотипів у його свідомості; використати засоби громадянського суспільства для зменшення всевладдя державних чиновників і для того, щоб формально демократичні інститути влади почали керуватися принципами демократії на практиці. Подивимось, якою мірою і в який спосіб це робиться в Україні.


[34] Див.: Rosenblum, Nancy L.”Civil Societies: Liberalism and the Moral Uses of Pluralism” // Social Research. — Vol. 61.— No. 3 (Fall 1994).— P. 540-557.

[35] Від фр. egalite — рівність; представники егалітаризму виступають за досягнення більшої рівності в суспільному становищі людей.

[36] Alexis de Tocqueville. Democracy in America. Edited and abridged by R. D. Heffner. — New York: Pengwin Books, 1984. — P. 198.

[37] Див.: Шпорлюк Р. Досліджуючи драму історії, або національні шляхи до сучасності // Зустрічі. — 1991. —
№ 2. — С. 82.

[38] Див. Арато Е., Коен Дж. Відродження, занепад і реконструкція концепції громадянського суспільства // Політична думка — 1996. — № 1.

[39] Звідси — те велике значення, яке в Україні, як і в інших пострадянських країнах, має активність, ініціативність та громадянські якості національної еліти, яка на жаль, як і в минулому, далеко не завжди є на  висоті своїх завдань. З одного боку тому, що за своїм складом — це “нова-стара” еліта, приручена та “перевихована” старою номенклатурою, а з іншого, тому що вона також, як і основна маса народу, поставлена в умови “виживання”. Проте пояснення не є виправданням. І якщо еліта залишиться в стороні від утвердження цінностей і зразків громадянськості, то ідея громадянського суспільства приречена залишитись в Україні добрим, але нездійсненним побажанням. Бо маси, нація без еліти перебороти протидіючі фактори: напів-конституційність режиму, відсутність середнього класу власників, стереотипи патерналізму навряд чи зможе.

[40] Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. Переклад з англ. — Київ: “К.І.С.” / “АНОД”, 2000. — С.78

[41] Сarlo Rossetti. Constitutionalism and Clientelism in Italy. —In: Democracy, Clientelism, and Civil Society./ Luis Roniger & Ayse Gunes-Ayata, eds. — Boulder (Colo.): Lynne Lienner, 1994. — P. 87.

[42] Кістяківський Б. Держава і особистість / Вибране. — Київ: Абрис, 1996. — С. 252, 253.

[43] Кін Дж. Вказана праця. — С. 51.


Переглянути інші статті з розділу: Громадянське суспільство

Leave a Comment