Нації є етно-політичними або політичними спільнотами, що утворилися в нові і новітні часи як передумова або наслідок процесу суспільної модернізації одного або кількох етносів.
Складність і різноманітність процесів націогенезу, різні прояви сутності і суспільних функцій націй породжує багатство теоретичних підходів до їх інтерпретації. Серед них виділяються: суб’єктивістський підхід (в т.ч. і соціо-біологічний), що розпадається на етнічний та політичний.
До об’єктивних передумов формування сучасних націй належать: становлення ринкових відносин в економіці і подолання станового поділу суспільства; перехід до демократичних форм урядування; виникнення нової, уніфікованої, єдиної для всього суспільства високої культури і мови; формування громадянського суспільства, перехід від підданської до громадської політичної культури, поширення ідей політичної рівності і народного суверенітету.
До суб’єктивних чинників формування націй належить консолідуюча діяльність держави (панівних політичних еліт), інтелектуально-духовних еліт та політичних контреліт.
Процес перетворення етносу в націю, вихід його на арену політичного життя має назву національного відродження. Цей термін означає також відновлення нацією втрачених позицій в економічній, духовній і політичній сфері. Відродження пов’язане з піднесенням етно-національного життя та модернізацію всіх його сфер.
До головних інтересів, що перетворюють народ в націю, в суб’єкта політичного процесу належать: збереження своєї ідентичності і культурно-мовної самобутності, свобода самовияву, подальша консолідація, утвердження і захист власного суверенітету, створення і захист своєї державності, налагодження стосунків з іншими націями і державами.
Національний суверенітет – це повновладдя нації, оволодіння нею усіма можливостями розпоряджатися своєю власною долею. Найпоширенішою формою його утвердження і захисту є національна держава.
Сучасні правові і політичні норми міжнародного співжиття визнають за націями право на самовизначення і утворення незалежних держав, але практика застосування цього принципу складна і суперечлива. З-поміж усіх підстав для самовизначення націй світове співтовариство сьогодні акцентує на двох: життєздатності майбутньої держави; здатності народу її створити не загрожуючи миру і інтересам інших народів.
Процеси національного відродження, рух нації до політичної незалежності, до створення своєї державності отримали назву націоналізму в його найширшому значенні. Націоналізмом називають також ідейно-політичні течії та рухи, що виступають на захист інтересів певної нації. Націоналізм буває демократичний і право-радикальний (екстремістський). Його крайніми формами є шовінізм, расизм, фашизм.