Нація як суб’єкт політики

Антоніна Колодій. Рукопис брошури “Нація як суб’єкт політики”. – Львів: Кальварія, 1997. – 55 с. (з деякими незначними відхиленнями від опублікованого тексту; адаптована автором версія увійшла також до кн. «Національний вимір суспільного буття» ; с. 25-71).


ЗМІСТ

Вступ. Місце нації в системі суб’єктів політики.

Частина перша. Нація  як  політична  спільнота.

1. Теоретичні підходи до розуміння нації.
2. Етнічне підгрунтя націй.
3. Різноманітність шляхів націотворення.
4. Ознаки нації як модерної соціокультурної і політичної спільноти.
5. Національне відродження і національні еліти.

Частина друга. Політичне самоствердження націй.

6. Зміст національних інтересів.
7. Національна держава як засіб політичного самоствердження націй і захисту національних інтересів.
8. Принцип самовизначення націй: логіка ідеї і суперечності її практичного  втілення.
9. Націоналізм: сутність і різновиди.

Висновки.

Додатки.

Таблиця 1. Основні характеристики націй та націогенезу.
Таблиця 2. Стадії етно-національного розвитку українців.
Таблиця 3. Націоналізм та його крайні форми.
Таблиця 4. Види держав з урахуванням ролі етнічного чинника в їх утворенні функціонуванні.

ВСТУП

Нації належать до найчисельніших групових cуб’єктів політики, котрі уособ­люють горизонтальну диференціацію людства, його різнобарвність, багатство культурно-психологічних і політичних форм. Вони відіграють вирішальну роль у процесах суспільної консолідації та взаємодії і є чи не найголовнішими дійовими особами історичного процесу, принаймні, коли мова йде про нові і новітні часи[1]. Всупереч утопічним прогнозам щодо денаціоналізації  людства, поширеним на початку ХХ ст., роль нації як форми суспільної організації і чинника політичного життя аж ніяк не зменшується. Навпаки, нація все виразніше виступає як базовий елемент людського співтовариства, дійова особа політики.

Роль національного чинника і національної проблематики особливо зросла після розпаду СРСР та утворення на його теренах національних держав. Більшість із них, у тому числі й Україна, розвиваються як демократичні національні держави, що утворилися внаслідок самовизначення корінної (заголовної, титульної) нації і стали рівноправними членами світового співтовариства, суб’єктами міжнародної політики. Для народів цих країн поняття “нація”, “національна держава”, “національний і державний суверенітет”, “національна ідея”, “націоналізм”, “національні інтереси” – не голі абстракції, а вплетені в повсякденне життя найактуальніші категорії.  До них апелюють (і на них спекулюють) різні політичні сили, їх часто і неоднозначно вжива­ють  публіцисти. Люди інколи губляться в лабіринті суперечливих трактовок та оці­нок різноманітних явищ і понять національної сфери. Тому одне з головних зав­дань цієї публікації полягає в тому, щоб поставити їх інтерпретацію на належний рівень компетентності, раціональної обгрунтованості і, одночасно, доступності для розу­мі­н­ня як студентом вузу, так і політичним діячем, або й пересічним громадяни­ном.

Нації – їх походження, розвиток, різні аспекти внутрішнього життя та міжна­ціональ­ного спілкування – вивчаються різними науками: історією, культурологією, етнологією, соціологією, політологією. Політологічний підхід є головною особливістю цієї роботи. Відповідно до предмету політичної науки, її, передусім, цікавить зміст та взаємодія інтересів учасників політичного процесу, фактори їх сили і слабкості, місце і роль у створенні стабільних держав. Стосовно даної теми політологія прагне відповісти на питання: Що таке нація як учасник політичного процесу і як вона утворилася? Яка її специфіка порівня­но з іншими дійовими особами політики? В чому полягають та як (за допомогою яких дій та інститутів) задовільняються національні інтереси?

Питання ці не прості і не чисто академічні. Відповіді на них так чи інакше орієнтують людей відносно вибору шляхів і засобів практичної політики. Тому й теоретичні дискусії з проблем виникнення і розвитку націй, їх ролі в процесах консолідації і виникнення конфліктів мають, як правило, прихований політичний підтекст. Розуміючи, що повністю уникнути політизації теоретичних підходів важко, автор цієї роботи все ж таки прагнула до неупередженого, логічно послідовного і емпірично підтверженого викладу матеріалу – з урахуванням багатоманітності точок зору з даного питання.

У роботі висвітлюються як теоретичні, так і політико-практичні проблеми розвитку і  фун-кціонування націй як суб’єктів політики – на основі докладного аналізу широкого спектра сучас-них наукових підходів до вивчення націй, з дотриманням принципів толерантності та неупередже-ності. Зміст

Ставлячи за мету поширення наукових знань про націю та ії роль у держа­во­творенні, роблячи одну з перших спроб дати систематизований виклад теорії політичної суб’єктності націй, автор, у цілому, дотримувалась уже існуючих концепцій теорії націй, зокрема тих, які розглядають націю як модерну спільноту (таку, що в своєму теперішньому вигляді і розумінні є продуктом нового часу), та вважають, що загальним правилом націотворення є її “виростання” (природнє формування) на базі певного етносу (етносів). Разом з тим, з низки найбільш контровер­сійних питань, таких як головні чинники націо­тво­рення, зміст і різновиди націоналізму та ін., автор намагалася сформулювати  власні підходи та дати власні відповіді., які на її думку, сприяють з”ясуванню деяких недостатньо зрозумілих або неоднозначних аспектів становлення і розвитку націй.. Звичайно, сподіватись на загальну згоду щодо сформульованих у роботі підходів марно; дискусії триватимуть у майбутньому, як вони тривали досі. Але важливим є інше: щоб у ході цих дискусій вчені знаходили нові аргументи, з”ясовували досі затемнені сторони спірних проблем та, шукали в супереч­ках зерна істини, дотри­мую­чись принципу толерантності й неупередженості.

Отже, як читач міг зрозуміти із сказаного вище, на відміну від багатьох робіт, в яких національна проблематика розглядається під кутом зору етнополітики – галузі політології, що вивчає співжиття етнічних груп, становище національних меншин, політику держави по врегулюванню етноконфліктів тощо, – у пропонованій роботі увага зосереджується на висвіт­ленні як теоретичних, так і політико-практич­них проблем розвитку і  функціонування націй як суб’єктів політики – внутрішньої і зовнішньої, як спільнот, яким історія відвела роль творення держав на певному ступені розвитку людства. На основі докладного аналізу широкого спектра сучасних наукових підходів, в роботі аналізуються складні і різноманітні шляхи націотворення, розкривається зміст і специфіка національних інтересів, роль національних держав у справі їх захисту, аналізуються суперечності між проголошенням принципу само­ви­зна­чення націй і фактичною поведінкою вже існуючих національних держав (особ­ливо великих і 6могутніх) у випадках, коли необхідно підтримати право конкретного народу на створення своєї держави.

Робота може бути корисною для викладачів і студентів при вивченні курсів політології, соціології, а також як посібник зі спецкурсу на відповідну тему (разом з іншими книгами і статтями). Вона написана простою, зрозумілою мовою і, як сподівається автор, може зацікавити також громадських діячів, політиків, усіх громадян, які хочуть глибше зрозуміти політичну природу та політичні аспекти життя націй, особливості їх функціонування як дійових осіб політичного процесу.


[1] “Національні взаємини є дуже типовим явищем новочасного громадського життя”, зазначав видатний український націолог О. І. Бочковський. На його думку, “завданням націології є з”ясувати, як нарід, що постав і зформувався в попередній історичній  фазі, перетворився на модерну націю, як героя сучасної історії”. (Бочковський О. І. Вступ до націонології. Мюнхен, 1991-92, с. 14, 97). Обгрунтування вирішальної ролі націй в історичному процесі в нову добу дається також у працях професора Гарвардського університету (США) Романа Шпорлюка: R. Szporluk. Communism and Nationalism. Karl Marx versus Friedrich List. – New York, Oxford, 1991; Р. Шпорлюк. Українське національне відродження в контексті Європейської  історії кінця XVIII – початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. Вип. 25. – К., 1991. С. 159-167.

Leave a Comment